Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча

Зокрема, І.Петрів та А.Ткачук у статті «Перший Український Патріарх УАПЦ Мстислав Скрипник» [44], приділяють значну увагу життєвому шляху митрополита, його еволюцію як релігійного діяча.

Слід також відзначити статтю Д.Степового «Незабутні зустрічі» [50], яка була присвячена Мстиславу Скрипнику. В ній автор основну увагу приділяє церковно - релігійній діяльності митрополита в еміграції, а саме висвітлюється період початку 1980-х р., коли Д.Степовик особисто зустрівся з Патріархом в його оселі у Баунд Бруці (США).

Досить яскраво характеризується постать Першого Патріарха УАПЦ Мстислава в статті Т.Кінько «Згадавши самого себе і одне одного (Про владику Мстислава, УАПЦ)» [28], в якій висвітлює ставлення Патріарха до тих подій, які відбувалися в незалежній Україні, описуються всі перешкоди, які були поставлені перед Патріархом під час його перебування в Україні.

Досить багато інформації про Патріарха знаходиться в періодичних виданнях, насамперед в публікаціях газети «Наша вірa».

Таким чином, підсумовуючи огляд джерел і літератури з теми, слід зробити висновок, що історики зробили лише перші кроки в осмисленні ролі і значення громадсько-політичної і церковно-релігійної діяльності Патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника. Дослідники в основному зосереджували свою увагу на окремих сторінках його біографії. Спеціальних книг, які були б присвячені видатному діячу, на сьогодні поки що немає. Створення їх є актуальною проблемою історичної та релігійної наук. Бракує наукової продукції, більшість статей носить публіцистичний характер. Обмаль збереглося і джерел, присвячених діяльності Степана Скрипника. Репрезентативно виглядає хіба що творча спадщина цього ієрарха.

Розділ 2.

Формування світогляду та початок громадської діяльності Степана СкрипникаТричі у ХХ сторіччі українське православ’я відроджувалося, піднімалось з руїн і попелу, заліковано свої рани, розбудовувало церковну структуру, визначало свою автокефалію. Перше відродження відбулося на початку двадцятих років, у часи розбудови державності, друге – на початку сорокових, в добу Другої світової війни, а третє – у наш час, в період відновлення української державності. Патріарх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав (у миру Степан Іванович Скрипник) був очевидцем усіх цих трьох подій і активним учасником двох останніх.

Степан Іванович Скрипник належав до старовинного козацького роду. Народився він 10 квітня 1898 р. в Полтаві. Його батьки – Іван Скрипник і Маріянна Петлюра (сестра Симона Петлюри) відзначалися побожністю, налаштовували на глибоку віру і своїх дітей. На релігійний світогляд майбутнього владики Мстислава мали великий вплив ближчі і дальші родичі з боку Петлюр священики і ченці, а особливо тітки–черниці Гавриїла і Тетяна. Одна з його прабабусь була ігуменею в монастирі на Полтавщині, батьків родич Сильвестр – архієпископом Омським. Його діди також відзначалися благочинністю, працювали на користь громади. Брат Степана, овдовівши, продав частину своїх маєтностей і купив у Києві на Печерську 50 десятин землі, на якій збудував церкву. Дядько Степана, який жив на Кубані, втік від царського переслідування до Львова, де навчався в університеті. Він мав дуже великий вплив на майбутнього владику. Згодом, згадуючи про своє дитинство, Степан Скрипник говорив: «Мене навчили служити людям… Це властиво моєму козацькому родові: жити не тільки для себе, а передусім для людей. Робити щось корисне громаді – цього завжди дотримувалися мої кревні» [48, с. 14].

Національна свідомість хлопця особливо зміцніла під впливом дядька Симона Петлюри.

Навчаючись у Полтавській гімназії, Степан Скрипник брав активну участь у нелегальних гуртках учнівської молоді. Після закінчення гімназійного курсу, у роки Першої світової війни, був направлений до козачої офіцерської школи в Оренбурзі (1917-1921 рр.). Коли розгорнулася національно-визвольна боротьба українського народу Степан активно включається в цей рух. Брав участь у формуванні куреня ім. К.Гордієнка, направленого для оборони Львова він наступу польської армії. Але до Львова його загін не дійшов, а тільки до Ходорова, де Степан був поранений і потрапив до чеського військового шпиталю. Після одужання отримав направлення на дипломатичну роботу, де завжди намагався гідно репрезентувати українську націю, показати її кращі риси, познайомити з українськими проблемами європейський загал [7, с. 2].

Перша світова війна і революційна віхола завдала нищівного удару родині Скрипників. «Залишилися двоюрідна сестра, а решту з моєї рідні вистріляли»- згадував пізніше патріарх [17, с. 6].