Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча

Невдовзі по прибутті Патріарх УАПЦ Мстислав вирушив у подорож всією Україною, розпочавши її з Галичини.Львів зустрів Владику дзвонами храму св. апостолів Петра і Павла, який першим приняв Святійшого Патріарха. Наступного дня йому відчинила двері церква Успіння Богородиці. Понад сто тисяч віруючих після молебні відправилися на площу перед оперним театром, де Святішого Патріарха привітав тодішній голова Львівської обласної Ради народних депутатів В’ячеслав Чорновіл. «В імені Святішого Патріарха Мстислава, - сказав він, - ми вітаємо не тільки відроджену з попелу на нашій землі, переслідувану більшовизмом церкву. В його імені ми вітаємо і цю велику спадковість поколінь, того великого борця за волю українського народу, який доніс до нас естафету ще з далеких визвольних років боротьби за Українську Народну Республіку. У всіх виступах його святості прозвучала одна дуже важлива і дуже потрібна нам думка – це думка про необхідність не тільки релігійного, а й простого людського, загальнолюдського миру на нашій землі» [49, c. 13 ].

У своєму виступі Патріарх Мстислав привітав присутніх від імені «тих братів і сестер, що їх доля розсіяла по всьому світу. І скрізь, де вони оселялися, там об’єднувалися навколо церкви, яка була тим джерелом, тією криницею, що давала їм сили перебути труднощі поза Батьківщиною. Вони просили мене запевнити вас у своїй єдності з вами і сказати вам, що були сильними, шановними іншими, гідними, навіть ворогами, були створеними лише тоді, коли один одного заохочували до дальшого крокування, не раз, ой, якою тяжкою дорогою» [46, c. 29].

Добрим словом владика згадав митрополита Андрея Шептицького, який розумів православних, що перебували під гнітом Польщі, співчував їм, коли в 1930–х роках православні церкви знищувалися. Тоді Степан Скрипник, ще молодий громадський діяч, знаходив у Митрополита підтримку.

Патріарх Мстислав відзначив, що допомагав православним у діаспорі також Митрополит УГКЦ Йосип Сліпий. Подорожуючи по американському материку після тяжких років свого перебування в тюрмах і на засланні, він відвідав у Баунд Бруку церкву св. Апостола Андрія Первозданного, на цвинтарі якої спочивають тисячі українців – православних і католиків [46, c. 29].

Спираючись на ці приклади співпраці духовних осіб з православних і греко-католиків, святійший Патріарх мав усі підстави сказати: «І коли мені кажуть, що тут, на Західній Україні, є непорозуміння на релігійному ґрунті, я не можу зрозуміти цього. Бо ми одна нація, один народ український. І Бог у нас один! І Батьківщина, земля рідна в нас одна!» [46, c. 29].

Патріарх закликав віруючих до любові і єднання, бо вони «гори перевертають, вони крицю ламають». «За роки тоталітаризму, тоталітарного дяволізму, – промовляв митрополит Мстислав, – народ наш був спримітизований, душі наші були скалічені, і нині – хоч як це важко – маємо навернутись до віри, до сяйва того, що струменить з безмежна, з безконечного простору й часу. Розум тут мало зарадить. Тільки інтуїція здатна повернути нам силу віри в оте сяйво, в його реальність …» [8, c.2 ].

Коли Митрополит УГКЦ Володимир і Патріарх УАПЦ Мстислав подали один одному руки, у багатьох львів’ян з’явилися сльози радості на очах, бо народилася надія на те, що розбрат на міжрелігійному рівні нарешті буде припинено і мир запанує в українському домі. І над Львовом багатоголосно залунало : «Єдність! Єдність!» [48, c. 269].

У богослужінні в святій софії Київській, яке очолив сам Патріарх Мстислав, взяли участь всі члени їєрархії УАПЦ разом з прибулими на інтронізацію з США архієпископом Константином та єпископом Антонієм. Між віруючими були депутати Верховних Рад УРСР і СРСР, представники уряду. У храмі перед лицем усієї церкви, цілого народу святійший Мстислав приняв «тягар» Патріаршого служіння і відповідальність перед Богом і людьми [6, с.4].

Від священиків та віруючих Блаженнішого привітав настоятель храму св. апостолів Петра і Павла отець протопресвітер Володимир Ярема. У літургії брали участь Владики УАПЦ України і діаспори. На малому вході відбулася інтронізація Патріарха Київського і всієї України Мстислава. Патріархові поклали на голову кукіль, одну з ознак патріарха влади. Такий кукіль носив Петро Могила, але чорного кольору. Першому Патріархові України було покладено на голову кукіль блакитного кольору. Йому було вручено носок Митрополита Київського Петра Могили з XVII століття [43, c. 29].

У своїй промові до віруючих Патріарх Мстислав сказав: «Церква – це серцевина нашого народу. Це мають зрозуміти всі об’єднання, всі партії, які, на жаль, часом спиняють буття церкви, або не бачать його взагалі. Хотілося, щоб усі верстви, які складають нашу націю, перейнялися розумінням, що без Бога ні до порога, а без церкви української нас не буде бачити світ. Або буде бачити як заколотників у внутрішньому житті.Наша нація має багато недругів, а наша церква має їх ще більше. Ворог знає роль церкви в нашій історії, знає, що то є та криниця, яка творить вічні вартості в житті нації. Ми були знані в світі, нас цінили як тих, що єднали Схід і Захід, Європу та Азію. То була тяжка місія – отой шлях, на якому положена Богом Україна. За той шлях билися і сварилися недруги, бо обіч нього лежить багата українська земля, до якої є скільки ласих» [51, c. 30].