Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча

Так у березні 1943 р. в доповідній на ім'я першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова нарком внутрішніх справ УРСР Сергієнко писав: «На початок активної діяльності Харківського єпархіального управління, окупанти закінчили оформлення вищого керівництва в особі адміністратора української автокефальної церкви Полікарпа Сікорського. Харківське єпархіальне управління і митрополит Феофіл не мали нічого спільного з Сікорським до липня 1942 р., коли в м. Харків приїхав представник адміністратора єпископ Мстислав – племінник Петлюри на прізвище Скрипник. У результаті 27.7.42 р. був складений спеціальний протокол з визнанням адміністратора Полікарпа Сікорського головою української церкви і перехід на принцип автокефалії». Там же містилось і свідчення про те, що єпископ Мстислав висловлював невдоволення окупаційним режимом: «...в розмові з націоналістами Сліпченком та Сеником Мстислав говорив, що не в усіх точках політика німців відповідає настроям українських суспільних кіл. Потрібно чекати більших і менших конфліктів з німцями і бути готовими до всього» [22].

Становище українських єпископів, і зокрема його, Мстислава, надзвичайно тяжке, доводиться з німцями хитрувати і будувати політику, враховуючи невдоволення мас, що примушує бути політиком та чесним пастирем свого народу, «підтримуючи його невдоволення та протест».

Німецька окупаційна влада, з свого боку, теж були незадоволені надмірно активним єпископом, який докладав багато зусиль для перетворення УАПЦ на загальнонаціональну церкву. Такий розвиток подій суперечив планам нацистів. Православну Церкву вони розглядали лише як додаток до своєї пропагандистської машини і намагались не допустити її посилення.Щоб нейтралізувати діяльність єпископа Мстислава, генерал-комісар Київської генеральної округи наприкінці вересня надіслав йому наказ такого змісту:

«Генерал-комісар генеральної округи Київ. Київ 22 вересня 1942 р.

До єпископа Мстислава.

З політичних причин забороняємо Вам перебувати будь-де в Україні на захід від Дніпра і в частині генеральної округи Київ, розташованої на схід від ріки. Доручаю Вам до 27 вересня залишити Київ. Про дату Вашого від'їзду і місце, куди Ви виїжджаєте, доручаю повідомити мені» [35, с.750].

Однак Мстислав зігнорував цей наказ. На початку жовтня він взяв участь у забороненому гітлерівцями Луцькому Соборі єпископів та підписанні «Акту поєднання» з представниками Автономної Церкви. Поява цього документа фактично означала подолання церковного розколу і створення єдиної православної церкви в Україні. Погодитись з таким розвитком подій німці не могли. «Рейхскомісаріат у Рівному заявив єпископові Мстиславу «секретарю-канцлеру – Синоду українських єпископів», що в принципі він схвалює об'єднання обох церковних напрямків, проте з новим станом справ він не може погодитись через те, що він є результатом забороненого зібрання єпископів і взагалі за бажанням рейхскомісара форма української ієрархії може бути остаточно встановлена лише після задоволення України.

З огляду на те, що рейхскомісар у майбутньому передбачає об'єднання та створення вищого керівництва, необхідно вжити заходів, щоб усунути єпископів обох напрямків, які всупереч забороні брали участь у церковному соборі та самочинно здійснили об'єднання. Мстислав усупереч забороні з боку рейхскомісара з'являтися в Україні по цей бік Дніпра був у Луцьку і взяв активну участь у самоправстві. Йому запропоновано відправитися в обране ним самим місце по той бік Дніпра. Мстислав залишив Київ 23.10 і відбув до місця свого вигнання у Прилуки Чернігівської губернії. Мстислав зобов'язався під час заслання не займатись ніякою політикою та церковною діяльністю, причому йому заявили, що заслання для нього повинно розглядатись як випробування його благонадійності» [22].

Наведені нами документі свідчать про те, що Владика Мстислав відіграв досить помітну роль у релігійному житті України періоду окупації. Його ім'я частіше, ніж імена інших єпископів, зустрічається в повідомленнях як німецьких, так і радянських спецслужб. З них видно, що діяв він не в інтересах окупантів, а виходячи з власного бачення ролі і місця церкви в житті українського народу. Безумовно, що єпископ Мстислав змушений був враховувати тодішню політичну ситуацію і разом з іншими ієрархами вихваляти на офіційному рівні окупаційний режим. Проте вся його діяльність була спрямована не на зміцнення цього режиму, а на розбудову Української автокефальної православної церкви. Отже, він не був ні «нацистським прислужником», ні «агентом гестапо», і переслідування та репресії, яких він зазнав з боку нацистів, зайвий раз це засвідчують.

Низку статей, монографій присвячено аналізові громадсько-політичної і релігійної діяльності Мстислава Скрипника. Над даною темою працювали: І.Петрів і А.Ткачук [44; 45], Д.Степовий [50], Є.Сверстюк [47; 48], Т.Кінько [28] та багато інших.