Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча
Як родич керівника українських полонофілів, партія УНС, Симона Петлюри, користувався підтримкою польських урядових кіл. Спочатку (працював) у польській адміністрації, на посаді секретаря комунального відділу на Волині. Перебував на службі у Волинського воєводи Юзевського, який висунув його у депутати польського сейму. Юзевський проводив політику асиміляції українського населення, не зупиняючись перед такими засобами, як примус та обман. У сеймі Скрипник зарекомендував себе як кращий друг поляків, не помічав грязної, насильницької політики поляків по відношенню до українців. Через це він заслужив в українських колах ім'я людини, що торгує власною совістю. На початку війни він виступив у сеймі з ультра-польською патріотичною промовою.
Після падіння Польщі він перейшов у протипольський табір і приєднався до антипольських, українських націоналістичних течій – Українське націонал-демократичне об'єднання в Лемберзі (Львові).
Серед українських кіл існує думка, що Скрипник є агентом відомого інформбюро. Його моральні якості розцінюються українцями дуже низько» [22].
З наведеною вище характеристикою діяльності Скрипника, як депутата польського сейму, не погоджуються українські дослідники Ткачук А. та Петрів І. в своїй спільній праці «Мстислав – патріарх Київської і всієї України» [45]. Вони наводять численні факти протестів депутата Скрипника на захист прав українців, зокрема української церкви.З проголошенням у Львові 30 червня 1941 р. Акту відновлення Української Держави С.Скрипник активно включається в розбудову її структур. Він обирається Головою Української Ради Довір'я на Волині. Українська Рада Довір'я на Волині, створена на початку вересня 1941 р., головним своїм завданням вважала розбудову українського державного життя. Великого значення Рада надавала становленню УАПЦ. Так, уже на першому своєму засіданні створила Тимчасову адміністрацію для її управління. Рада була розпущена гітлерівцями на початку 1942 р.
Проте його діяльність на цій посаді, прагнення до утвердження національної державності, намагання відстоювати власну позицію викликали гостру реакцію нацистів. В одному з чергових повідомлень писалось: «За розпорядженням в/групи «Зюйд» – професора Коха (Кох Ганс, професор, співробітник нацистського міністерства окупованих східних територій – автор) утворена Волинська рада довір'я, під керівництвом Скрипника. На самовпевнену мову Скрипника в його листі до рейхскомісара і його прагнення до послаблення німецького впливу необхідно звернути увагу» [22].
Уже в перші місяці окупації стало зрозуміло, що відродження Української Держави не входить в плани гітлерівців. З осені 1941 р. вони розпочали репресії проти українських патріотів. За таких обставин С.Скрипник вирішує повністю присвятити себе розбудові Української автокефальної церкви, яка щойно почала відроджуватись. Ще будучи депутатом польського сейму, він велику увагу приділяв обороні прав українського православ'я і брав активну участь у житті церкви.
У травні 1942 р. разом з іншими кандидатами в Андріївському Соборі м. Києва він був висвячений на єпископа Переяславського. Під час постригу в чернецтво С.Скрипник отримав ім'я – Мстислав.
Після висвячення Мстислав деякий час залишався в Києві, допомагаючи єпископу УАПЦ Никанору (Абрамович), який протягом всієї окупації перебував у Києві, організовувати церковне життя на Східній Україні. Доручену справу єпископ виконував з притаманним йому завзяттям.
Це не залишилось поза увагою пильного ока нацистських спецслужб. В їхньому повідомленні читаємо: «Церква. Найбільш важлива духовна персона в Києві – це висвячений у травні цього року єпископ автокефальної церкви політикан Мстислав. Він досить серйозно прагне до об'єднання незалежної православної церкви з автокефальною православною церквою. При цьому він забороняє будь-які дії, які б спричинили погіршення зв'язків з православним єпископом Пантелеймоном (Пантелеймон (Рудик) – єпископ Автономної церкви, керував Київською єпархією. Був противником єднання з УАПЦ. З 1944 р. на еміграції – автор). Він навіть збирається прохати Пантелеймона про переговори з метою замирення» [22].
Але діяльність єпископа Мстислава не обмежувалась самим лише Києвом. Влітку 1942 р. він здійснив велику місіонерську подорож по Лівобережній Україні. Владика відвідав тоді Переяслав, Хорол, Лубни, Миргород, Полтаву - та цілий ряд інших міст. Він брав участь в масових хрещеннях та богослужіннях, висвячував духовенство та освячував заново відкриті храми.
Найбільшим успіхом Мстислава була підписана ним угода про приєднання до УАЦП Харківського митрополита Феофіла Булдовського. Про те, що Мстислав зіграв ключову роль у цій події, свідчили і радянські спецслужби.