Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча
На думку Є. Сверстюка, «Заповіт» Патріарха Мстислава передає естафету гідності нашої Церкви, що вистояла віками, без підтримки держави, в протистоянні чужій владі [8, c.2].Згодом, Патріарх УАПЦ Дмитрій порівняв роль і вагу Патріарха Мстислава із значенням для української Церкви митрополита Петра Могили, як великого душ пастиря і патріота, що був перейнятий ідеєю служіння людям. У своєму «Заповіті» Патріарх Мстислав захищав гідність УАПЦ, українських християн для нього найголовнішим був духовний зміст церковного життя [8, c.3].
Отже, національно–визвольна боротьба в Україні за державність кінця 1980-х рр. позначилась і на церковно-релігійній сфері. В Україні розпочався рух за легалізацію Української Православної Автокефальної Церкви, в який активно включився і Патріарх Мстислав. Уся діяльність Патріарха в цей час була спрямована на збереження єдності між православними конфесіями в Україні, недопущення міжконфесійного протистояння. Екуменічні погляди Патріарх поєднував з високим рівнем національної свідомості. Мстислав Скрипник був справжнім Патріархом України, котрий щиро вболівав за національну державність і автокефалію української Церкви. Нажаль, в наш час немає особи, яка б змогла зрівнятися з постаттю Мстислава Скрипника.
Висновки
Тричі у ХХ столітті українське православ’я відроджувалися, піднімалося з руїн і попелу, заліковувало свої рани, розбудовувало церковну структуру, визначало свою автокефалію. Перше відродження відбулося на початку 1920-х років, у часи розбудови державності, друге – на початку 1940-х років, в умовах Другої світової війни, а трете – в період відродження державності. Патріарх Української Автокефальної Православної Церкви Мстислав Скрипник був безпосереднім учасником усіх цих трьох відроджень української церкви.
Підсумовуючи огляд джерел і літератури з теми, слід зробити висновок, що історики зробили лише перші кроки в осмисленні ролі і значення громадсько-політичної і церковно-релігійної діяльності Патріарха УАПЦ Мстислава Скрипника. Дослідники в основному зосереджували свою увагу на окремих сторінках його біографії. Спеціальних книг, які були б присвячені видатному діячу, на сьогодні поки що немає. Створення їх є актуальною проблемою історичної та релігійної наук. Бракує наукової продукції, більшість статей носить публіцистичний характер. Обмаль збереглося і джерел, присвячених діяльності Степана Скрипника. Репрезентативно виглядає хіба що творча спадщина цього ієрарха.
На формування світогляду Степана Скрипника вирішальне значення справило середовище, в якому виховувався майбутній ієрарх з дитячих літ, його сімейне виховання, адже майже всі близькі родичі Степана Скрипника були священослужителями. Національна свідомість Степана Скрипника зростала під впливом його дядька Симона Петлюри. Уже зі студентських років Степан Скрипник включився у національний рух українців, підтримував погляди тих церковних діячів, які виступали за автокефалію української автокефальної православної церкви. У міжвоєнний період громадська діяльність С.Скрипника була скерована на убезпечення українців православного віровизнання від полонізації, насильницького окатоличення. Цю дискримінаційну політику проводила польська адміністрація на території Волині. В умовах Другої світової війни Степан Скрипник був висвячений на священика, а згодом хіротонізований на єпископа. Український ієрарх, патріот, він не підтримував узалежнення Київської митрополії Московського патріархату, внаслідок чого зазнав репресій, був арештований. Утвердження радянської влади в Україні після 1942 р. спричинило еміграцію єпископа Мстислава Скрипника, оскільки він не поділяв ідеологію радянської влади.
Майже півстоліття владика Мстислав стояв на чолі УАПЦ в діаспорі, докладаючи великих зусиль для об’єднання українських єпархій, розбудови центру УПЦ в США (Баунд Брук), виступав на захист церкви в Україні. Саме в Баунд Бруку під безпосереднім контролем митрополита Мстислава проводились богословські, наукові дослідження з історії українського православ’я, створюються громади УАПЦ, які намагалися ці ідеї втілювати у практику.
Мстислав Скрипник вважав своїм обов’язком перед пам’ятю полеглих у боях за нашу Державу, могили яких було понищено в Україні, на еміграції побудувати український пантеон. Щоб хоч там не були вони розкидані по чужинецьких цвинтарях і пам’ять про них зберігалася, щоб священик рідною мовою прочитав на могилі молитву, щоб лежали поряд бойові побратими Петлюри.
Такий пантеон він збудував у Баунд Бруці в США поряд із храмом Святого Апостола Андрія Первозданного. Там похований цвіт нашої нації, старшини армії УНР і уряду в екзилі. Мстислав Скрипник вважав це своїм обов’язком .
Патріарх Мстислав був, можливо, єдиним з усіх ієрархів за океаном, що залишався духовно, мовно-культурно та політично невіддільним від України. Він завжди жив нею. Він назвав свій острівець в Баунд Бруку Українським Єрусалимом.В діаспорі єпископ, а 1969 р.─ митрополит УАПЦ активно включився в громадську роботу, поряд з душпастирськими обов’язками здійснював видавничу діяльність. Зокрема, у 1985 р. під його особистим керівництвом було здійснено перевидання книги гімназійного учителя з Лубнів Матвія Номиса «Українські приказки та прислів’я», яка була надрукована ще в другій половині ХІХ ст. Дану працю було видано у двох книгах. Одна – сама збірка, а друга – це є, власне, наукове пояснення тексу. Більша частина примірників була подарована Українській Вільній Академії в США з тим, щоб вони його розповсюдили серед науковців.