Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча
Словом і ділом Патріарх Мстислав доносив цю істину людям, що не були готові її зрозуміти й прийняти. Вони так і не зрозуміли, навіщо старцеві за крок до могили залишатися в опозиції, відхиляти конформістський офіційний варіант, витримувати глуху ізоляцію від ворогів у готелях [62, c.270].
10 липня 1992 р. Патріарх відбув до своєї резиденції у Баунд Бруку. Саме тоді, влітку 1992 р., спостерігається спад у протистоянні між УАПЦ і УГКЦ. Участь делегації УАПЦ в серпні 1992 р. в жалобних урочистостях, пов’язаних з перепохованням тлінних останків глави УГКЦ Патріарха Йосипа Сліпого на Святоюрській горі у Львові – яскравий цьому доказ. Патріарх Мстислав прийняв запрошення взяти участь в цьому ритуалі, заявивши, що в нашому тяжкому житті ми повинні обніматись не тільки над домовинами, а й разом шукати любові на шляху, що лежить перед нашим від віків християнський кордон. «Я ніколи не поривав контактів з католицькою громадою, – говорив Патріарх Мстислав. – Підтримував тісні стосунки з митрополитом Шептицьким під час своєї парламентської діяльності в Польщі. Та й, до речі, моя дружина була греко-католичкою. Про зближення двох українських церков в останні роки дедалі частіше думав Йосип Сліпий. Це засвідчує і його заповіт» [46, c.35].
Саме тоді, у Львові, в соборі святого Юра, 28 серпня 1992 р., на літургії і панахиді при перепохованні патріарха і кардинала УГКЦ Йосипа Сліпого стало зрозуміло, що Патріарх Мстислав хворий. Сили покидали його, зір послабився і, він, здається, не реагував на численні вияви уваги до нього присутніх на панахиді. Проте його промови в соборі св. Юра, а увечері в Львівському оперному театрі про його добрі почуття до «єдинокровного, дорогого брата» Йосипа Сліпого, як він висловився, були все ще пройняті мудрістю й духовною силою, однак при вже очевидній немочі тіла [48, c.39].
11 червня 1993 р. святійший Патріарх Мстислав пішов у вічність. Останні місяці свого життя він перебував під опікою своїх дітей. Саме їм Патріарх продиктував свій «Заповіт», який є цінним і до наших днів. Це зумовлюється тим, що саме завдяки йому ми можемо прослідувати хід думок Патріарха Мстислава в його останні дні, відчути його біль і тривогу за долю України. Похований Патріарх Мстислав 23 червня 1993 р. у храмі Святого Апостола Андрія Первозданного в Баунд Бруку у США.
Патріарх Мстислав захищав гідність і авторитет УАПЦ. «Не раз я говорив і писав про те, - роздумував Патріарх у «Заповіті», - що наша Православна Церква - страдниця мусить сьогодні наново виборювати собі авторитет. Новий рух має прийти до Церкви від народних глибин, не зверху» [48, c.42]. Тобто, Патріарх Мстислав стверджував, що УАПЦ можна відродити за допомогою людей, народних мас, які своїми добрими вчинками, молитвами, добротою зможуть це зробити.
Патріарх Мстислав вважав, що держава не може існувати без віри і без Церкви. Тому, якщо люди не віддадуть належне Богові, то знову залишаться без держави.
Водночас «Заповіт» Патріарха Мстислава є закликом до об’єднання всіх Православних Церков для того, щоб на їх основу збудувати не тільки міцну Церкву й державу: «Як Перший Патріарх Київський і всієї України і митрополит УАПЦ в США, як віком найстарший ієрарх смиренний Слуга Божий, закликаю усіх Вас, отців духовних і Владик, Ради Господа Бога нашого, ради Вашого майбутнього і майбутнього Ваших дітей – допоможіть Суверенові України в будівництві вільної і не від кого незалежної держави, допоможіть об’єднанню Православною Церквою з власним, обраним Патріархом» [4, c.40].
Патріарх Мстислав також заповідав розбудувати видавничу справу, щоб забезпечувати літературою не тільки парафіян УАПЦ й широкі кола громадян іншої держави, а насамперед школи, університети тощо.
У «Заповіті» Патріарха Мстислава є такі положення: «Наявність кількох православних церков є дійсністю під сучасну пору. Це нездоровий стан. Главам цих Церков треба зійтися і побути разом так довго, аж поки не знайдуть усього потрібного для об’єднавчого Акту. А потім, на Соборі обрати одного предстоятеля, Патріарха Київського і всієї України» [16, c.5].
Тобто, звідси прослідковується думка про створення єдиної Української Помісної Церкви.
Значну увагу Патріарх Мстислав приділяв в «Заповіті» дітям. Він вважав, що людина кожен день має робити те, що повинна і не скаржитися, адже це є головний урок, який можна залишити дітям: «Вони мусять мати найбільшу нашу увагу під кожним оглядом…. Залишилось без віри – залишилось без держави» [4, c.42].