Патріарх Мстислав Скрипник: портрет релігійно-церковного і громадського діяча

Розпорядження райхскомісара про реорганізацію життя в Україні спричинило послаблення православної церкви. У справи церкви почало втручатися гестапо. А серед заарештованих і засуджених до розстрілу з’явилося духівництво і вірні УАПЦ [28, с. 19].

Більше того, на західноукраїнських землях спалахнуло повстання проти німецьких окупантів. До нього часто приєднувалися храм із їх служителями. А в ході її було розстріляно понад 100 українських православних священиків та спалено або зруйновано багато церков. Тим часом, німці зазнавали нищівних поразок на східному фронті. Радянська армія вступала на українську землю. Навесні 1944 р. ієрархія УАПЦ була змушена податись на еміграцію. Від’їжджаючи з рідної землі, Владики УАПЦ звернулися до українського народу з архіпастирським посланням, підписаним і владикою Мстиславом. Він виїхав на Захід в 1942 р.[48, с. 22].

Отже, на формування світогляду Степана Скрипника вирішальне значення справило середовище, в якому виховувався майбутній ієрарх з дитячих літ, його сімейне виховання, адже майже всі близькі родичі Степана Скрипника були священослужителями. Національна свідомість Степана Скрипника зростала під впливом його дядька Симона Петлюри. Уже зі студентських років Степан Скрипник включився в український національний рух, підтримував погляди тих церковних діячів, які виступали за автокефалію української православної церкви. У міжвоєнний період громадська діяльність С.Скрипника була скерована на убезпечення українців православного віровизнання від полонізації, насильницького окатоличення. Цю дискримінаційну політику проводила польська адміністрація на території Волині. В умовах Другої світової війни Степан Скрипник був висвячений на священика, а згодом хіротонізований на єпископа. Український ієрарх, патріот, він не підтримував узалежнення Київської митрополії Московського патріархату, внаслідок чого зазнав репресій був арештований. Утвердження радянської влади в Україні після 1942 р. спричинило еміграцію єпископа Мстислава Скрипника, оскільки він не поділяв ідеологію радянської влади.

Розділ 3.

Особливості громадської та релігійно–церковної діяльності Мстислава Скрипника в еміграції

Постать Мстислава Скрипника характерна для першої хвилі української еміграції, ідейної і інтелігентної, що відійшла разом з військами УНР перед більшовицькою навалою. Багато з тих, хто залишився під «совєтами» були не просто офіцерами. Вони відзначилися, уже на чужині, і на науковому, і на релігійному полі. С.Скрипник – з його нахилами до політичної діяльності – у момент вибору став єпископом і будівничим Української Церкви.

Стараннями владики Мстислава на захід виїжджала ієрархія УАПЦ. В Марбурзі під час бомбардування, загинули батько єпископа Мстислава Іван Скрипник і сестра Зінаїда Ганько.

Владика Мстислав у 1947 р. взяв участь у заснуванні громади Української Автокефальної Православної Церкви у Великій Британії. Він відправив перше урочисте богослужіння у залі Центру Союзу українців у Лондоні. Віруючі, які зібралися тоді, були щиро раді, що могли помолитися рідною мовою у країні, куди їх закинула доля. Тоді ж владика Мстислав покликав до дії у Лондоні першу церковну раду, допоміг громаді у розбудові парафіяльного життя [11, c. 8 ].Надзвичайний Собор УГКЦ в Канаді, який відбувся 14 листопада 1947 р. в Саскатуні, запросив єпископа Мстислава очолити цю церкву. Мстислав дав згоду, і Собор обрав його першоієрархом УГКЦ в Канаді, архієпископом Вінніпега і всієї Канади. На цьому посту владика Мстислав перебував до Десятого Собору цієї церкви, 18 червня 1950 р.. Собор прийняв до відома резиґнацію свого першоієрарха, що тоді був прийнятий до складу єпископату УПЦ в США. Тут владика Мстислав очолив заходи по об’єднанню з єпархією Іоана Теодоровича, які завершилися Собором поєднання 12 – 15 жовтня у церкві Св. Володимира в Нью – Йорку і об’єднали більшість тодішніх українських православних парафій в США. До об’єднання ці парафії належали до двох окремих юрисдикцій, з яких одну очолював Митрополит Іоан, а другу – архієпископ Мстислав. Владика Іоан очолив собор єпископів Української Православної Церкви в США, а архієпископ Мстислав очолив виконавчу владу цієї церкви як голова консисторії [38, с. 22].

Поєднання парафій в одній Українській Православній Церкві в США створило грунт для уточнення канонічно–правних церковних норм Вселенської Православної Східної Церкви та узгодження з ними статусу об’єднаної церкви. Це привело у наступних роках до УПЦ в США чимало священиків і вірних.

Вже через 10 років у рядах УПЦ в США було: 4 єпископи, 99 священиків і 15 дияконів. Подвоїлась кількість власних церков та різних парафіяльних будинків [13, с. 5].