ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Відомим книговидавцем також був Яків Оренштайн. В 1909 році він заснував в Коломиї видавництво “Галицька накладня”. В ньому на початку ХХ століття видавались твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша та інших.

За свідченням коломийських дослідників-краєзнавців Миколи Савчука та Миколи Васильчука всі книги з української і світової літератури видавались під назвою “Загальна бібліотека” [23, с.102].З початку XX століття у Коломиї існувало видання філії товариства “Учительська громада”, яке було колективним органом. Тут побачила світ серія книжок “Вибрані твори українського письменства” та багато інших видань, що ставали в нагоді українським вчителям, викладачам гімназій, студентам та учням. Після закінчення першої світової війни й у повоєнний період більшість коломийських видавництв стали приватними і короткочасними. З 1925 року в Коломиї діяли чотири видавництва “Ока”, “Трембіта”, “Загальна книгозбірня” та “Видавнича Спілка Українського Народного Учительства”. Відродження видавничої справи в Коломиї пов`язане з проголошенням незалежності України у 1991 році. Так, 28 лютого 1992 року коломийські журналісти й краєзнавці заснували редакційно-видавничий комітет “Енциклопедія Коломийщини” для видання багатотомної енциклопедії Коломийщини, де містяться особливо цінні матеріали щодо минулого Коломиї, зокрема, й культурно-мистецького життя. Так на 2005 рік вийшло п’ять зшитків “Енциклопедії Коломийщини”.

З 1993 року існує також видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, засноване на громадських засадах. Під керівництвом директорів Михайла Андрусика та Василя Рябого видано понад 300 книжок, брошур, листівок, календарів, альманахів, зокрема, твори незаслужено забутих, репресованих письменників тощо [23, с.104].

З Коломиї пішло багато інших чудових починань. Це, зокрема, товариство “Січ”, засноване “Січовим батьком” Кирилом Трильовським [41, с.455]; “Руський жіночий гурток” Наталії Кобринської; музей “Гуцульщина”, заснований у 1926 році Володимиром Кобринським, який десятки років збирав до нього матеріали. Зі спогадів про це: “... з запалом береться збирати культурні надбання сторіч, щоб забезпечити для майбутніх поколінь. Це ж спадщина, яку ми одідичили, з обов’язком передати її нащадкам. Постає збірка, що з часом перетворюється в Музей народного мистецтва “Гуцульщина” ім. о.Йосафата Кобринського, гордість мешканців не лише Коломиї, але всього Покуття та Гуцульщини. Збірка включала етнографію, природничий відділ та історію минувшої доби... ” [38, с.311].

Зараз цей відомий культурно-мистецький осередок переіменовано в “Музей народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”. Коломияни дуже пишаються цим музеєм, бо відчувають що це одне з небагатьох місць, де національні традиції не приховують і не нищать.

Особливо важливу роль у просвітницькому житті Коломиї відіграла Коломийська гімназія – третя після Львівської та Перемишлянської на галицьких теренах. Її становлення відбулося 1861 року, коли в серпні австрійське міністерство освіти дозволило відкрити цей навчальний заклад. Вже 1864-1865 навчального року в гімназії навчалося 235 учнів, а 24 серпня 1871 року заклад отримав офіційний статус гімназійної школи. Директор Теодор Білоус, приділяв велику увагу методичній і педагогічній роботі в гімназії, особливо намагався прищеплювати українським студентам любов до рідних народних традицій, проте шовіністично налаштовані вчителі робили спроби щодо ополячування українських гімназистів [9, с.1].

У 1860-1870-х роках у Коломийській гімназії навчалися видатні письменники і художники, відомі пізніше громадські діячі – Василь Стефаник, Володимир Навроцький, Іван Плешкін, Іван Чупрей, Кирило Трильовський, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Ярослав Пстрак та інші світочі української культури та науки.

21 вересня 1900 року у Коломиї відкрито 1-й клас гімназії з українською мовою: “... то було свято цілої Коломиї, а навіть Покуття. По богослужінні, що його відправив о.Кобилянський, зібралися представники місцевих властей, крайовий інспектор шкіл, візитатор Іван Левицький... Між гістьми був доктор Теофіл Окуневський, адвокат з Городенки, посол до австрійського парламенту, що робив старання у справі заснування цієї третьої гімназії з українською мовою навчання в Галичині...” [39, с.87].Не дивлячись на такі незручності, з року в рік кількість українських гімназійних учнів зростала. Так в 1896-1897 навчальному році налічувалося понад 200 учнів. Першим директором Коломийської української гімназії став Софрон Недільський (1857-1917 рр..) – відомий організатор і педагог, який протягом чотирнадцятирічного керування гімназією зумів підібрати добрий педагогічний колектив і так налагодити навчально-виховну роботу, що Коломийська українська гімназія невдовзі стала однією з кращих в Галичині. У різні роки тут працювали педагогами відомі українські культурні діячі, вчені, письменники: Дмитро Николишин, Володимир Павлусевич, математик Роман Шипайло, який керував гімназійним хором та досліджував сучасну українську музику (в 1937 р. виступав, зокрема, з рефератом на дану тему), Богдан Левицький, Орест Кузьма - ентузіаст вивчення мови есперанто, Олекса Ковбуз, Іван Баб'юк, Іван Храпливий, Антін Княжинський, Роман Рубінгер та багато інших. Все це були люди високої культури, широкого світогляду, які не обмежувалися викладанням свого предмету, а домагалися справді всебічного розвитку своїх вихованців [5, с.149].