ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

У 1928 році Коломию відвідав композитор Станіслав Людкевич, який був ініціатором заснавання Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Велика заслуга у відкритті першої української музичної школи в Коломиї належить Роману Рубінгеру. Він працював у ній від 1928 до 1964 року, хоча згодом філію як таку закрили, а залишилася тільки музична школа [48, с.4].

Тридцять років з 1928 по 1958 роки Роман Рубінгер був беззмінним директором музичної школи. За словами Галини Грабець: “Пан Роман в серцях людей завжди залишиться людиною-патріотом, людиною, що любила і розуміла музику та виховувала молодше покоління, підносила його таланти до найвищого рівня” [17, с.2].

Приміщенням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї були дві кімнати тодішнього Народного Дому (зараз це приміщення “Музею народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”). Одна з кімнат була круглою, “симпатичною” [56, с.374]. Педагогів спочатку було небагато: крім директора Романа Рубінгера – вчителя гри на скрипці, працювали деякий час на початку вчительки фортепіано Анна Гісовська та Ірина Сатурська, віолончеліст Яків Козарук, який вів також музично-теоретичні предмети. З 1930 року у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка почала плідно працювати Галина Миколаївна Лагодинська, що переїхала в Коломию з Дрогобича.

Г.М.Лагодинська належала до тих діячів української музичної культури, імена яких з ві¬домих причин довгі роки замовчувалися. Про неї є лише дуже скупі біографічні відомості, вміщені у “Енциклопедії українознавства” [24], “Книзі про Надвірнянщину: Страгора” [78], “Історії Гуцульщини” Миколи Домашевського, “Біографічному словнику Прикарпаття” Володимира Полєка, “Українській музиці” Антіна Рудницького [21,67,72]. Окрему інформацію можна отримати з власних спогадів Галини Лагодинської та її чоловіка Осипа Залеського [25,56], та статті Ірини Таран “Галицька піаністка Галя Лагодинська” [79].

Відома піаністка, музична діячка, письменниця і педагог Галина Миколаївна Лагодинська /1900-1964 рр./ народилася у містечку Делятині на Надвірнянщині в поважній родині Миколи та Клавдії Лагодинських [Додаток №8].

Батько – адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права. Як активний член Української радикальної партії, створив у Делятині читальню “Просвіти”, а також був обраний послом до Віденського парламенту /1907-1918 рр./ та Галицького сейму /з 1913 року /. Микола Лагодинський приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР, був вельми заслуженою серед краян людиною завдяки своїй невтомній, плідній та різноманітній праці. Мати - повністю віддавала себе сім’ї, але завжди знаходила час для активної громадської діяльності, у всьому допомагаючи чоловікові.У родині Лагодинських також підростала сестра Галі Ярослава-Олександра (1903-1936 рр.), у майбутньому відома авторка поезій та опо-відань з гуцульського життя, яка ви¬ступала в літературі під псев¬донімом Леся Верховинка та друкувалася в журналах “Молода Україна”, “Нові шляхи”, “Світ дитини”, що виходили у Львові в 20-х роках ХХ століття [ 21, с.484-485].

Початкову освіту дочки отримали вдома, так як батьки не хотіли посилати своїх дітей до польської школи. Вони зростали у будинку, де витав справжній український національний дух, де у великій пошані був Тарас Шевченко з його безсмертним “Кобзарем”.

Гімназійне навчання Галя Лагодинська закінчила у Львові в гімназії Святих Сестер Василіянок. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича. В 1921 році вона виїхала до Відня для подальшого навчання. Музикологічні предмети студіювала у Віденському університеті та приватній му¬зичній школі Кайзера, а також додатково навчалася гри на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської (з Рудницьких), учениці знаменитих Єжи Лялевича й Еміля фон Зауера у віденській Майстершуле.

Розповіді про роки свого навчання у Відні Г.Лагодинська представила у статті до журналу “Овид” – “Мій спогад про Софію Дністрянську” Чикаго. – Овид - 1957. – Ч.4 [56, с.372].

Після закінчення музичних студій у Відні молода піаністка повернулася в Галичину і з запалом приступила до роботи. Протягом багатьох років вона працювала вчителькою гри на фортепіано у різних філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка Станіславів (1923-1929 рр.), Дрогобич (1929-1931 рр.), Коломия (1931-1941 рр.), знову Станіславів (1941-1944 рр.).

Згадуючи тогочасне життя в Коломиї, вже в Америці, через багато років, Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська писала “... люди з великою любов’ю ставилися до музики і це відчувалося увесь час та на кожному кроці. Майже не було української родини в місті чи селі, що не стояла б у тісному контакті з музичним життям. Одні співали, другі грали, інші диригували або організовували музичні імпрези – і все те з власної волі й охоти, без ніякого примусу й обов’язку – а всі разом не пропускали ні одної події, щоб участю в ній засвідчити свою любов до музичного мистецтва” [56, с.382]. “Я взялася з запалом до праці, бо й було з ким працювати. Більшість учнів були талановиті, і, що найважливіше, любили музику та пильно працювали так, що на добрі наслідки нашої обопільної праці не треба було довго чекати. Вже перші іспити і пописи показали поступи учнів, а це було заохотою і для них, і для мене до ще більшої наполегливої праці. Ще сьогодні маю в пам’яті всіх тих моїх учнів, їхній образ так виразно рисується в моїх спогадах, що інколи неначе живими бачу їх перед собою” [56, с.373].