ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

ВСТУП

Становлення незалежної української держави неможливе без пробудження національної свідомості народу, насамперед молоді. У зв’язку з цим однією з найважливіших проблем сьогодення є відродження національної самобутності музичного мистецтва, покликаного формувати високий інтелект нації.

На сучасному етапі розвитку українська культура характеризується поглибленням уваги до відродження маловідомих сторінок національного мистецтва окремих міст і сіл. Сьогодні іде пошук не лише шляхів оновлення та популяризації музичного мистецтва, а й принципово нових перспектив і можливостей національної культури.

Одним з центрів культурного життя Західної України є місто Коломия. Ще з ХІХ століття Коломия дала поштовх розвитку музичного життя загалом у регіоні, де розгорнулася активна та цілеспрямована діяльність української інтелігенції щодо справи театру і музично–концертного життя.

Цікавим фактом в концертному житті міста був приїзд у грудні 1903 року Миколи Віталійовича Лисенка. Приїзд метра відбувся у рамках тріумфального турне по Галичині й Буковині з нагоди 35-ліття його творчої діяльності. “Коломийський Боян” під керівництвом о.Теодозія Курп'яка привіталав Миколу Віталійовича Лисенка концертом. У відповідь зворушений композитор виконав свої фортепіанні твори. За спогадами онуки композитора Ради Лисенко, за зібрані під час концертів кошти Микола Лисенко відкрив музичну школу у місті Києві.

До сьогоднішніх днів в Музеї історії міста Коломиї зберігається інструмент фірми Gustav Roster, на якому грав Микола Лисенко [Додаток №1. Фото зроблено автором і вміщено у додатку].

Неможливо перерахувати сотні і сотні вихідців з Коломиї, які стали музикантами-професіоналами, викладачами консерваторій, музичних училищ, шкіл, диригентами, співаками, оркестрантами, музикознавцями-науковцями. Це зокрема, композитори Анатолій Кос-Анатольський [80] та Ярослав Барнич [86], піаністка Дарія Гординська-Каранович [31]. Серед відомих вихованців коломийської школи: Стефанія Павлишин – доктор мистецтвознавства, довголітній професор Львівської державної академії ім.М.Лисенка; Ярема Якуб`як – кандидат мистецтвознавства, професор, автор ряду редакцій творів українських композиторів минулого, посібника з сольфеджіо; Богдан Луканюк – лауреат Шевченківської премії, дослідник фольклору, організатор конференцій з проблем народної творчості; Юрій Ясіновський – доктор мистецтвознавства, професор, дослідник давньої української музики, церковної спадщини, автор ряду публікацій, зокрема, унікальної для української та зарубіжної науки праці "Український та білоруський ірмологіони” [5, с.163] та інші.

Особливою гордістю Коломиї є вихованець музичної школи Олександр Козаренко – доктор мистецтвознавства, композитор, піаніст, лауреат Всеукраїнського конкурсу піаністів ім.М.Лисенка (Львів, 1986 рік), дипломант Всеукраїнського конкурсу камерних виконавців (Київ, 1987 рік), лауреат премії ім.Л.Ревуцького в галузі композиції (Київ, 1996 рік), організатор фестивалів ім.А.Кос-Анатольського (Коломия, 1986 – 2004 рр..)

Значні відомості про життя Коломиї першої половини ХХ століття можна отримати з багаточисельних спогадів, що надруковані українською діаспорою у збірнику статей “Коломия і Коломийщина”: “… музичне життя Коломиї вирувало і в загально–освітніх навчальних закладах: школах, гімназіях. Вже на початку ХХ ст. при Коломийській гімназії постійно діяв симфонічний оркестр, який складався виключно з учнів – гімназистів” [41, с.157].

У збірці споминів про життя Коломиї початку ХХ ст. “Над Прутом у лузі…”, виданої українськими емігрантами–вихідцями з Коломиї, надруковано статтю Г.Лагодинської–Залеської “З музичного життя Коломиї” [56, с.371-382]. Ця публікація є розповіддю про діяльність в Коломиї різноманітних музично–мистецьких осередків і установ, зокрема філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, де відбувалася ґенеза професійної піаністичної освіти Коломиї.

Слід зауважити, що вивчення історії музичного мистецтва Коломиї особливо активізується в 90-х роках ХХ століття. Автори досліджень (Л. Баб’юк, Л. Кияновська, М. Черепанин, Ю. Ясіновський) намагаються дати об’єктивну оцінку суспільним явищам, що відбувались у період боротьби за національну культуру, роблять спроби простежити основні віхи зародження і розвитку музично–театрального руху на галицьких землях як передумови розвитку освіти та культури, а також реабілітувати тих людей, які своєю подвижницькою працею сприяли національному поступу.