ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

Слід зазначити, що велика когорта учнів Р.В.Клапоущак. наслідуючи свою вчительку, обрали музику справою свого життя. Одна з її кращих випускниць Олександра Левицька – доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, Лариса Дударєва – викладач Тернопільського державного музичного училища ім.С.Крушельницької, Надія Волошинська, Лідія Гримак-Грабар – викладачі Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського, Любов Хомич-Дорош, Оксана Дмитренко, Марія Гула, Лідія Круль – вчителі по класу фортепіано Коломийської дитячої музичної школи №1.

Згадуючи про Роману Володимирівну Клапоущак як педагога по класу фортепіано, її колишні учні в першу чергу підкреслюють особливий виховний потенціал її індивідуальних уроків, власне вже сама особистість викладачки, її ставлення до людей, зокрема до учнів, були високоетичним взірцем для кожного.

Головною рисою Р.В.Клапоущак була вимогливість до роботи учнів її класу і в першу чергу до себе. “Вона постійно працювала над собою: вдосконалювалась, сприймала нове, успіхи учнів ніколи не розцінювала як свої досягнення чи перевагу власної фортепіанної методики. З активною зацікавленістю викладач ставилась до музичних успіхів учнів, долі учнів і щиро бажала їм допомогти. Неможливо було уявити, що уроку з будь-яких причин не буде, що він скоротиться чи педагог в цей час займатиметься будь-якими своїми справами. Незважаючи ні на що, Романа Володимирівна систематично проводила уроки, ніколи не рахувалась зі своїм часом, приділяючи максимум зусиль і терпіння кожному учню для розкриття і розвитку його музичних здібностей” [2, с.21].

На заняттях по фортепіано Р.В.Клапоущак багато працювала над технічнимим вправами, над вокальним чуттям фрази, “співу” на фортепіано, над динамікою. Основною була робота над виразністю, яка щоразу випливала з конкретного змісту і стилю того чи іншого фортепіанного твору.

У своїй викладацькій діяльності Романа Володимирівна опиралася на основні методичні засади Нестора Нижанківського, який, як зазначалось вище, був її викладачем по класу фортепіано у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. За словами учениці Р.В.Клапоущак Надії Волошинської, підхід до вивчення твору був дуже акуратний і педантичний. Викладач виховувала в своїх учнів гарне шляхетне звучання, ідеалом якого була співучість. Також постійно вдосконалювалася ритмічна організація гри, стрункість метричної пульсації. Розвиток техніки учня формувався на таких принципах:

-відчуття вільної руки у зап’ясті, лікті і плечі, відчуття свободи всього тіла;

-точна атака звуку, ясна, розбірлива фортепіанна вимова;

-міцні заокруглені пальці - основа точної піаністичної техніки.У “Альбомі пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак” наведено низку спогадів учнів про її роботу. Зі слів Оксани Дмитренко відомо, що Романа Володимирівна багато працювала над розкриттям змісту твору, а основою цього вважала виконавське інтонування, вокальне відчуття фрази: ведення методичної лінії і відповідні змістовні наголоси в мелодії та фактурі. Звук незалежно від динаміки мав бути м’яким “співучим, шляхетним – не сухим, не різким”. На рр – має звучати виразно, а на ff – м’яко, але повно [2, с.17].

Олександра Левицька пригадує велику послідовність та наполегливість у роботі Р.В.Клапоущак як завідуючої фортепіанним відділом Коломийської дитячої музичної школи №1. Це стосувалося в першу чергу налагодження чіткої системи піаністичної освіти учнів, що дозволяло відчутно підняти фаховий рівень випусників ДМШ міста Коломиї. Вона охопила всі рівні навчання – початковий, середній, вищий. У молодших класах Р.В.Клапоущак істотно підвищила вимоги щодо музичної грамотності. Також, автор знаходить підтвердження у розповідях Надії Волошинської, яка пригадує класні концерти-заняття для початківців, на яких всі учні виконували твори, а потім обговорювали технічну проблематику, інтонування кожної п`єси за таким порядком:

-загальне враження від виконання учнем програми, зокрема, відзначалися успіхи чи недоліки порівняно з попереднім виступом;

-рівень складності програми;

-рівень оволодіння виконуваною програмою: