ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ
Місто росло і розвивалось. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, Коломия стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини, і тому постійно була ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об`єктом меркантильних стосунків.
Внаслідок посилення турецької агресії та польсько-турецьких війн XVI-ХVII століть Коломия не раз зазнавала руйнувань. Жахливий напад на місто вчинила турецька орда в 1589 році: майно було майже повністю спалено, а населення знищено або поневолено.
Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи природну незахищеність перед нападами чужинців, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Коломия поступово починала відроджуватися – на початку ХVІІ століття тут було 8 цехів, налічувалося понад 200 ремісників, в т. ч. 150 пекарів, 10 гончарів, 11 кушнірів, 7 кравців, 12 шевців, 8 різників, 8 бондарів, 13 ремісників різних спеціальностей — слюсарі, римарі, ковалі, столяри становили окремий змішаний цех. Крім них, налічувалося ще 50 варників солі. Великими підприємствами були 2 водяні млини на Пруті. Багато міщан чумакувало. Вони, орендуючи соляні джерела на околицях Коломиї, виварювали сіль і вивозили її на Волинь, Київщину, Литву та інші місцевості [42, с.5].
В розвитку економіки міста велику роль відігравала торгівля. Коломия мала особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в місті. Крім того, купцям категорично заборонялося обминати Коломию.У 1772 році після першого поділу Польщі більша частина території покутських земель разом з Коломиєю, відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До чотирьохсотлітньої полонізації краю додався новий австро-німецький вплив, і на околицях міста почали виникати німецькі колонії. Вже з 1803 року поблизу Коломиї 40 німецьких колоністів заснували поселення Маріямгільф, у 1918 році — виник Багінберг, а у 1933 році — Вінщентівка.
В 30-х роках ХІХ століття серед прогресивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, народних звичаїв, культури. Цьому сприяли погляди Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича – творців виданої у 1837 році збірки “Русалка Дністровая”, ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Цей період заклав основи культурно-мистецьких традицій Коломиї. Саме тоді, після так званої “весни народів” 1848 року, в місті заходом о.Івана Озаркевича під назвою “Дівка на відданню, або На милуваннє нема силуваннє” була поставлена п`єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Прем`єра вистави відбулася 27 травня 1848 року, викликавши нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, поляки та інші [65, с.2].
Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, а виконавцями - активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Вистава мала винятковий успіх. Із скупих свідчень сучасників – уривок з листа Йосафата Кобринського до Якова Головацького: “С театру іду і зо мною кілька сот Русинів самих веселих. Не набувбисся на руском дивалі. Чудо не ігра. То інше діло чудо рідне слово, видіти народноє действіє...” [66, с.287].
До 1850 року коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки о.Івана Озаркевича, поступово перетворюючись з аматорського товариства в Коломиї на професійну мандрівну трупу. Не дивлячись на те, що діяльність цього театру в місті обмежувалась трьома роками /1848-1850/, для історії театральної культури краю це було непересічним явищем, що дало поштовх розквіту Коломийського професійного театру у ХХ столітті, де сформувався талант відомого актора українського кіно Василя Симчича.
Починаючи з 60-х років ХІХ століття, Коломия стала унікальним видавничим центром. За словами Богдана Романенчука: “... у видавничій ділянці Коломия в певному часі була більш продуктивніша ніж будь–яке інше провінційне містечко...” [69, с.197].
З коломийських друкарень виходили невеликими, але постійними тиражами різні часописи, журнали, окремі книги і листівки. Ініціаторами створення видавництва в Коломиї були брати Михайло та Теодор Білоуси. Під їх керівництвом побачили світ 600 книжок і брошур, понад 20 часописів, приблизно 50 листівок, багато мап, афіш, оголошень, квитанцій та іншої друкованої продукції різними мовами. Крім братів Білоусів, відомими коломийськими приватними видавцями були: Іван Наумович - серія книжок “Читальня” (1870-і р.р.), журнал “Наука” (1870-і р.р.); Іларіон Шушковський та Іван Левицький – часопис “Народна школа” (1875р.); Сидір Трембіцький – часописи “Весна” (1878-1880р.р.), “Пріятель дітей” (1881-1883р.р.); Юліан Васальський - видавництво “Библиотека для русской молодежи” (1894-1914р.р.) тощо.