ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

-художня сторона виконання;

-втілення образного змісту;

-технічна сторона виконання;

-присутність творчого моменту у виконанні;

-сценічна витримка, артистичність, емоційність.

Р.В.Клапоущак розробила послідовність вправ і етюдів для виховання всіх найважливіших навичок фортепіанної гри в молодших і середніх класах. Послідовний розвиток цих напрямків дозволив вивести окремих учнів старших класів на рівень концертного виконання [2, с.10].

Велика увага приділялася розвитку самостійності учня, і це вважалося “необхідною умовою успіху учня” [2, с.14]. Педагог допомагала в організації домашніх занять учня, складанні розкладу його “робочого дня”, заохочувала до самостійного музикування – необхідної умови розширення музичного кругозору учня.

Для розвитку піаністичної майстерності важливими виявилися саме знахідки Романи Володимирівни щодо методики викладання гри на фортепіано. Так вона надавала винятково великого значення доброму і правильному налагодженню ігрового апарату учнів: вона зберегла і розвинула характерну для класичної фортепіанної педагогіки детальну роботу над розвитком пальців, водночас надаючи великого значення звільненню зап`ястя і кисті руки.

У методиці Р.В.Клапоущак значно посилився свідомий аналітичний підхід до роботи над твором. Вивчення фактури з метою точного розуміння й поліфонічної будови і фразувальної логіки кожного голосу призводило до формування “найкращого” і обов`язкового варіанту аплікатури, який фіксувався в нотному тексті. Аналітичний підхід було покладено також в основу роботи над педалізацією, що виключало можливість її механічного опрацювання.

Як згадує Любов Дорош, охоплення цілісності твору передбачало аналіз його форми, умовне виділення невеликих частин, що позначалися цифрами. Проте у старших класах вчителька надавала своїм учням, вже значну свободу праці: система навчання була спрямована від конкретності й дисципліни на початковій стадії навчання до самостійності та індивідуального становлення старшого учня [2, с.12].

Велику увагу Р.В.Клапоущак приділяла проблематиці стилю, різноманітно і конкретно розвиваючи вимоги до звучання, інтонування і темпо-ритму:

-звукова сторона – якість звучання, співвідношення пластів фактури, амплітудна динаміка, володіння артикуляцією, педалізацією;

-темпо-ритмічна сторона – точність ритму, правильність вибору темпу, його стійкість, володіння агогічними нюансами;

-якість піанізму, піаністичне втілення змісту твору.

Головним засобом розкриття змісту твору вважала виконавське інтонування: якість звуку, “тон”, ведення мелодійної лінії та відповідні змістові наголоси у мелодії й фактурі.

Таким чином, під час опрацювання фортепіанного твору з своїми учнями викладач Р.В.Клапоущак використовувала своєрідний поділ на етапи:

-грамотне вивчення нотного тексту – головне джерело знань про твір; подолання недоліків розбору, зосередження уваги на багатьох об’єктах: висота звуків, ритм, артикуляція, аплікатура тощо;

-робота над окремими частинами і різноманітними деталями твору; формування і розвиток навичок виразного інтонування мелодії;