Українська мова у часи української державності і бездержав’я

М. Хвильовий полюбляє парадокси — поєднувати непоєднуване (жевріло блакиттю; Приваблювала вона анарха не красою своєю, а саме некрасивістю, в якій була своєрідна краса — «Повість...»).

Нарешті, хотілося б звернути увагу ще на один стильовий момент. Колись П. Тичина писав: Ставте діези в ключі! Саме такі діези в смислових ключах знаходимо у М. Хвильового. В повісті або як її називає автор — новелі «Іван Іванович», присвяченій осміюванню компартійного міщанства, таким діезом є слово мажор і похідні від нього (мажорне сонце; так мило сміється Фіалка і Май, що прямо — мажор; Вона, Галакта, мажорно думала про нове літо; змагатися можуть тільки здорові мажорні елементи нашого суспільства; мажорну новелу скінчено). У «Повісті про санаторійну зону» таких діезів два: крик санаторійного дурня — очевидно, натяк на невпорядкованість, глупоту життя, і далекий гавкіт собаки — надія на те, що десь далеко є інше життя. Але крик дурня не вщухає (За рікою кричав санаторійний дурень), а собачий гавкіт припиняється (3 конторського плацу доносилось виття собаки: то здихав лікарів сетер).

До «Вапліте» належав М. Куліш. Як писав Ю. Лавріненко, «Іван Тобілевич створив класичну драму народного театру, Леся Українка — класичну європеїзовану українську драму. Микола Куліш був творцем модерної драми українського революційного відродження» 1.

Мова М. Куліша — це цілий океан, особливо в таких гротескних драмах, як «Народний Малахій», «Мина Мазайло», у «Патетичній сонаті». Ясно, що в нього, як і в Хвильового, уживається притаманна цій епосі лексика (комсомольські збори, комсомолець, комуніст, радянський), не уникає він і росіянізмів як одної з ознак тодішньої Східної України (проізношеніє, безобразіє, етого не может быть). Фразеологія у нього лаконічна, але виразна: пішов на вивідки, тільки ти мовчок, ти його одним махом закохаєш. Мимохідь М. Куліш пропагує красу української мови:

«Мокій: — Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить;

Рина: Ти знаєш як по-українському кажуть: ночью при звьоздах не спітся?

— Ну?

— Зорію. Правда, прекрасно звучит? («Мина Мазайло»).

До «Вапліте» належав М. Бажан, а формально й П. Тичина. Як неокласик М. Рильський, так і ваплітяни П. Тичина й М. Бажан пережили страшні 30-ті роки, Другу світову війну і продовжили свою творчість і вдосконалення української літературної мови у повоєнний час.

Як виміряти значення творчості М. Бажана для розвитку української мови? Для відомих поетів звичні методи літературно-мовної оцінки непридатні. І все ж спробуймо відповісти на одне з найскладніших питань: чому поезія М. Бажана виділяється з-поміж віршів таких його високообдарованих сучасників і соратників, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра? Творчість кожного з цієї великої четвірки, яка пліч-о-пліч пройшла всі етапи української підрадянської літератури, по-своєму неповторна. Завдяки літературно-художній діяльності цих майстрів, її громадській спрямованості, завдяки вихованим з допомогою цих корифеїв новим когортам українських поетів, прозаїків і драматургів, завдяки їх постійному втручанню в літературно-мовні процеси українська література постала перед світом як оригінальна громадсько-естетична цінність, а українська літературна мова як досконале знаряддя для втілення художніх задумів.

Творчий почерк М. Бажана пізнається одразу. Кожен його твір позначений глибиною філософського узагальнення суспільних явищ, виразністю образів і своєрідним ритмом, що є організаційним началом мовного матеріалу.Ритм невіддільний від віршового розміру. М. Бажан в епічних творах віддає перевагу ямбу, в лірико-філософських нерідко звертається до амфібрахія. Разом з тим і ямб і амфібрахій у цього поета мають свої специфічні ознаки. У кожному рядку чотиристопного ямба він, як правило, лишає ненаголошені «просвіти». Залежно від поставленої мети ці «просвіти» можуть займати постійне місце в рядку, утворюючи своєрідну цезуру у всій строфі, або ж рухатися в строфі від кінця першого рядка до початку останнього чи навпаки — від початку першого рядка до середини чи кінця останнього.

Порівняймо:

Колонки електричних гроз