Українська мова у часи української державності і бездержав’я

То ж не поет, хто лиш невпинно

Дзюркоче про добро і зло.

Поет — мотор! Поет — турбіна!

Поет — механік людських мас,

Динамомайстер, будівничий.

Майже «інженер людських душ»!

Трапляються в поета і полонізми (каварня, офірувати, кадлуб), а ще частіше церковнослов’янізми (гряде/грядете, довліє злоба, як древле, рцем, нарече, обречение). Церковнослов’янізми інколи вживаються як антоніми до буденних слів: страшне твоє життя, як житіє. Досить часто за звичаєм староукраїнської мови Є. Маланюк уживає пасивні дієприкметники теперішнього часу на -мий і короткі пасивні дієприкметники минулого часу: незнаємий, пригнічен, пооран.

Як колишній ад’ютант генерала Б. Тютюнника, Є. Маланюк знається на військовій термінології: клещі, лівий фланг, частини, бівак, гармата, дріт польового телефону і под.

Метафора у Є. Маланюка найчастіше пов’язана з різними періодами доби:

Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі...

А ніч — лунка безодня —

Дзвеніла зорями;

Ось вечір знов. Заплющує повіки

Безсилий день.

Степова Еллада навіює поетові такі образи, як завірюха херсонських вишень, Білі сосни колом під копулою неба зросли; Вже кров’ю кленів перші рани Позначив вересень в лісах.Творчість Є. Маланюка позначена ненавистю до пригноблювачів. Тому в його поезії багато злих інвектив, спрямованих насамперед проти імперської Росії і «здрібнілих мікромалоросів», напр.:

Полуботок, Шевченко, Гоголь —

Здушить, скалічить, отруїть!

Не рицарство, не перемога,

А тільки зрада, підшепт, їдь;

Роздрібнене дощенту крушить

Закон життя. І де ж вогню

На вожденят вошиві душі,