Українська мова у часи української державності і бездержав’я

Оскільки дія роману майже наполовину складається з судового слухання, у ньому вживаються назви документів (універсал, книги міські Полтавські), канцелярські звороти (ускаржаюся Богу і вам; тоді ми, вряд, упевнившись на ділі; був поставлений перед врядом; ознаймуємо всіх), прийняті в той час у діловій мові латинізми (криміналітер, дискретно, контроверсія, пропозиція). Не уникає авторка, як і в інших творах, церковнослов’янізмів, особливо в мові дяка: долиною смиренія іти, перло многоцінне, страданіє возвиша, райські кущі, обняв мя страх, возсіяв хрестами, подвиг не лишився втуні та ін.

Поет стає справжнім народним співцем, коли він зуміє побачити світ не тільки в променях сонця і райдужних переливах моря, не тільки в хлюпоті хвиль і шелестінні дерев, не тільки в усміху дитини і в граційному польоті ластівки, а й у закономірності розвитку людських стосунків як рушієві історії. Адже художньо переконливо тільки те, що суспільно осмислене поетом, усвідомлене ним у своїй сутності. Тоді і сонце, і море, і хвилі, і дерева, і усмішка дитини, і політ ластівки — це деталі єдиної картини життя — всезагальної, універсальної і разом з тим цілком індивідуальної, позначеної інтелектом художника. І в утвердженні своєї планетарної причетності, і в численних поезіях про людей, наділених і обділених талантами, і в філософських роздумах про те, «що там, за дверима буття» виразно карбується думка Івана Драча, яскраво виявляється його громадянсько-поетичне кредо. Інколи поет висловлює його в афористичних рядках: «Ні вічна молодість, Ані докучливе безсмертя Не можуть дорівнятись до Любові» («До джерел»); «Ніколи і ніде Добро не можна прищепити силою. Воно тоді відразу роги виставить» («Драматичні поеми»), але частіше — у живописних образах, як скажімо, в «Баладі про шоферів»: водій на повному ходу зупиняє вантажну машину на шосе, щоб пропустити качку з качатами:

І ті розпушені качата

Пливли асфальтом до Дніпра —

Котили золотий початок,

Від зла котили до добра («Драматичні поеми»).

«Поет повинен знати людське життя і з внутрішнього і з зовнішнього боку і, ввібравши в себе своє внутрішнє «я», всю широчінь всесвіту і його явища, відчути його там, пронизати його, поглибити і перетворити» 1.

Це означає, що поетичну ідею треба висловити так, щоб читач побачив її зором поета, щоб вона його вразила, збудила в ньому те почуття, яке супроводжувало її зародження. Цьому і служить слово. Проте які б епітети ми не нанизували на слово як носія поетичної ідеї (вагоме, ваговите, точне, запашне, неповторне і т. д.), вони не допоможуть з’ясувати причини неповторності конкретного поетичного вислову. Для того, щоб зрозуміти, в чому ж «доцільність і співмірність» слова (вислів О. Пушкіна), треба звертатися до макро- й мікроконтексту, до способів комбінування образів. Дві головні особливості виділяють поезію І. Драча: метафораперсоніфікація або метафора-анімалізація в макроконтексті й синкретизм образів у мікроконтексті.

Принцип побудови одухотворених, динамічних картин у віршах І. Драча нагадує пейзажні акварелі П. Тичини. Звичайно, малюнки природи — не самоціль поезії. В Драча, до речі, персоніфікація й анімалізація служать не лише для створення пейзажних малюнків. Він уміє непомітно ввести в пейзаж людську постать і тим самим підпорядкувати його настроєві конкретної людини, наприклад:

Сидить хлопчик на белебні,

Вечір пасе на врунах,

Зірки збиває батогом, присвистує,

А вечір пасеться, хвостом вимахує.

Йде моє золото, пританцьовує,

Несе мені повні,