Українська мова у часи української державності і бездержав’я

У «Повісті про санаторійну зону» наявна медична термінологія: істерія, анабіоз, заразна хвороба, хворий психічний процес, гарячка та ін.

Оскільки М. Хвильовий заперечував просвітянство і відштовхувався від побутовізму, ми не знайдемо в нього надміру фразеологізмів. Проте ті поодинокі, що зустрічаються, дуже нестерті, наприклад: «Більшовицька власть — це печериця печена» («Колонії, вілли»).

У своїй переважній більшості персонажі М. Хвильового — харківські інтелігенти, у мові яких багато росіянізмів. Є вони і в авторській мові: суєтиться, женщина, прольотка, полове питання, м’ятежний, кровать, смазливий, унасток, поселок, одуванчик, солом’яна вдовушка, ярко, надменний та ін. У мові персонажів трапляються цілі російські фрази, наприклад: « —Ваша дитина прєлесть, прямо удівітельно» («Колонії, вілли»), « — А ви, товаріщ Молодчіков, нє хітрітє, не випитивайте...» («Кіт у чоботях»); « — Покинь жартувати, — махнув рукою лінгвіст. — Для руської публіки, для... як би це сказати... для поощрєнія:

— Для заохоти, — поправила Аглая («Вальдшнепи»).

Але вплив галицької мовної практики тоді ще дуже відчувався. Не уникає галицизмів і М. Хвильовий: льокайськи, рурка, шпацірувати, консеквентний; — Укінчений, як кажуть галичани, «фільозоф» («Вальдшнепи»).

Донеччанин М. Хвильовий виніс із південної України такі місцеві слова, як скорзно «брудно», «млосно», кукражити «бешкетувати», мамулуватий «неповороткий», хихлатий «пухнастий» та ін. До новотворів письменник майже не вдається. Можна відзначити лише окремі слова, серед яких найодіозніше сполучення загайаватизований «Капітал», тобто твір К. Маркса, облагороджений відомою поемою Лонгфелло. Подекуди трапляються арготизми типу галдіти, пошамати.

Стиль М. Хвильового — від перших новел до останніх великих прозових творів — характеризує стислість висловлення. Для того, щоб виразити свою думку, він удається не до речень, а лише до слів, що мають бути центрами речень. Лаконічно, але дуже виразно, наприклад: «Коли поодцвітали вишні (позривали ягоди), поналивались яблука. В яблуках мед, пасіка, бджоли, дід сивенький — смачно» («Колонії, вілли»); «Історія браунінга така: ліс, дорога, втікачі, вороги і хати, і дерева, і всім байдуже, вже дихати не можна, горять груди і згорають-згорають... Постріл...» («Редактор Карк»); «Гапка — це глухо. Ми її: товариш Жучок» («Кіт у чоботях»). Окремі уривки складаються тільки з називання іменників та інтер’єктивів, напр.:

Плакати! Плакати! Плакати!

Гу-у! гу-у!

Бах! Бах!

Плакати! Плакати! Плакати!

Схід. Захід. Північ. Південь.

Росія. Україна. Сибір. Польща.

Туркестан. Грузія. Білорусія... («Кіт у чоботях»).

Оце вам і історія громадянської війни 1918—1920 рр. До інтер’єктивів письменник звертається дуже часто. Порівняймо ще: «Вечір. А потім ніч. — Мяу-у-у!» («Свиня»); «На баню церкви злітались галки, тисячі галок! Кричали, падали, злітались. Здавалось, що тут недавно проїхав Чичиков.

— Чи-чи!

— Kpa! Kpa!» («Сивий листопад»).М. Хвильовий не часто користується епітетами. Зате вони в нього завжди оригінальні і якісь тужаві: тугі зітхання, нагартована спека, згоріло-голубе небо і под. Зате метафора — його улюблений художній прийом. Він не дозволяє собі використовувати народні метафори або так звані «просвітянські». Його образи цілком оригінальні, часто несподівані, наприклад: «...Ставок думав золоту пісню» («Колонії, вілли»); «Налетіла на вікно сіра хмара і стало волохато» («Редактор Карк»); «Прямо — широка церква проколола хрестом мовчазне небо» («Синій листопад»); «Недалеко й калюжа, а в калюжі вовтузиться сонце, як порося» («Чумаківська комуна»); «А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в обивательські вікна, показує язика й летить далі» («Чумаківська комуна»); «Над санаторієм ішла глуха тиша» («Повість про санаторійну зону»); «По травах нечутно свистіла коса світанку; Спалене сонце уже давно зарилось у далеких пісках» («Вальдшнепи»).