Українська мова у часи української державності і бездержав’я

У віршах Л. Первомайського трапляються ремінісценції з творів Т. Шевченка. Так, у «Трипільській трагедії» маємо:

Реве та стогне широкий і ревучий

Дніпро внизу.

А лани широкополі —

і жита в ланах.

Ще: І кров сторіками Дніпро у синє море.

Продовжується започаткована П. Кулішем традиція історичного художнього твору. У романі 3. Тулуб «Людолови» (1934 р.) оживають такі слова, як гетьман, сотник, осаул, козак, запорожець, колегіум, протестація. Уживаються лексеми на означення владних структур (староство, вальний сейм, посольська ізба, королівська канцелярія, уряд, сенат, соймик), посадових осіб (великий канцлер, маршалок, солтис, пани радці, метрикант), суспільних об’єднань та їх членів (братство, братчик); досить складними є назви різноманітних документів — ми з ними не зустрічалися навіть у розділі про мову XVII ст.: фірман «універсал турецького султана», регулямін «наказ шляхти своїм послам до сейму» та ін. Є тут і назви податків (поволовщина, медове), зброї (шаблюка, лук, сагайдак, рушниця), страв (вершковий сир із кмином, полендвиця, струдель, варені яйця, кава). Передаючи дух епохи, письменниця удається до церковнослов’янізмів. Іноді це цілі речення: ігдеже праведні спокоєваються; своя своїх не познаша. Звучать у романі і фольклорні мотиви, зокрема вживаються вислови з дум: Де ж це видано, щоб козакові-нетязі не було де стати і коні попасти.

Є в романі й запозичення з тюркських мов: капудан-баша «адмірал», кет-худа «хазяїн», бей «татарський феодал», ясир «захоплені в полон невільники» та ін.

Від початку 20-х років розвинулася сатирико-гумористична література. Перед тут вели брати Губенки — Остап Вишня і Василь Чечвянський.

Ніхто не отримував таких протилежних суджень про свою творчість, як Остап Вишня: від суто негативної (Б. Антоненко-Давидович) до винятково позитивної (М. Хвильовий). Звичайно, мова Остапа Вишні була нібито далека від літературної: це насамперед народна, селянська мова з домішкою міських жаргонів. Але використовував цю мовну стихію Остап Вишня саме з літературною метою, ліплячи колоритні образи неосвічених і напівосвічених дядьків-селян і міських люмпенів.Звичайно, Остап Вишня прекрасно володів літературною мовою. Іноді саме вона, вишукана літературна мова, ставала засобом створення гумористичного ефекту, оскільки зміст заходив у суперечність із формою, наприклад: «Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життьових умов» («Як ми колись учились»). Остап Вишня часто вдається до змалювання парадоксальних ситуацій, що й є одним із головних засобів комізму, наприклад: «Вживають того дуба (з лікувальною метою. — В.Р.) так: одкусюють од дуба обапола хворим зубом і їдять того обапола до цурки» («Дещо з українознавства»). Такими ж парадоксальними є вказівки на орієнтацію в просторі: «Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантида, гонів за сотню за Атлантидою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна» («Чукрен»).

Остап Вишня висміює завжди поширені в Україні — навіть і в наш час — легенди про походження нашого краю: «Що є таке Україна?... Заснувалася вона ще за 5000 років до створення автокефальним Богом світу» («Дещо з українознавства»).

Пародіюючи мову наукових творів і ділових паперів, письменник виділяє типові риси українця:

1. Якби ж знаття!

2. Забув.

3. Спізнивсь.

4. Якось воно буде.