Українська мова у часи української державності і бездержав’я

В. Сосюра не любив експериментів з мовою, тому в нього майже немає неологізмів. Якщо й є, то це структурно прозорі дієслова, утворені від іменників: осеніти, інженерує, менестрелься. На відміну від неокласиків і М. Бажана, В. Сосюра уживає чимало росіянізмів. Тут він ближчий до свого земляка М. Хвильового: посьолок, укуть, восторжені, жутко, страсно, впереді, трус «боягуз», ток, строй, отряд, учоба та ін. Є в поета улюблений каламбур, який досить часто повторюється:

Знову ти?!.. О люба, чи не сон це?..

Золотими літерами сонце

на панелі пише про любов («Сад шумить»);

Усе до сонця, все до сонця...

О ні, народу мій, не сон це («Народе мій»).

Сосюриними кольорами є синій і янтарний: у синім убранні, четверо синіх очей, синю і сонно, синява, в синім океані, підіймається місяць у сині, синь твоїх очей, ночі Донеччини сині, синій цвіт, синій сад, волошки синіють, синій сміх, вечір одсинів, тополі синій шум; янтаріти, у колір янтаря, ліг на верби огонь янтаря, янтарне волосся, янтарний пил та ін.

Рима у В. Сосюри дуже смілива: ніхто з такою безстрашністю не вдавався тоді до асонансів, як він: бреде — степ, садам — помадою, очах — чай, гул — в снігу, молодик — золотий, базар — гроза, жах — лежать, ідей — кладе, туге — герць, трава — співать, мета — прочитать і под.

У граматиці поет інколи звертається до рідної говірки, і тоді з’являються форми дієслів без чергування /т/ з /шч/ перед /й/ (опустюсь), або ж форми третьої особи однини дієслів першої дієвідміни без кінцевого /je/: тіка, цвенька, ляга, одлуна, колиха.

У «Гарті» перебували також поети В. Еллан-Блакитний, І. Дніпровський, М. Йогансен, прозаїки К. Гордієнко, О. Копиленко, І. Сенченко, кінодраматург, а згодом і прозаїк О. Довженко та ін. Правда, О. Копиленко та І. Сенченко належали і до об’єднання «Плуг», а плужани П. Усенко й І. Шевченко — до об’єднання «Молодняк». Усі три об’єднання до їх ліквідації наприкінці 20-х років сприяли подальшій розбудові української літературної мови.

О. Довженко на довгий час був розлучений з Україною — жив і працював у Москві. Його вершинна художня проза припадає вже на післявоєнний період. І. Сенченка М. Хвильовий залучив до «Вапліте». У його творах, особливо 20-х років («Червоноградські портрети»), «Дубові гряди»), соковитий реалізм переплівся з романтичним ліризмом і просто-таки гоголівським гумором.

У 1927 р. вийшла друком сатира І. Сенченка «Із записок Холуя». Усі художні засоби у цьому творі підпорядковані всебічному розкриттю образу новітнього Холуя, який виконує всі побажання Пія («Пій — це все суще над нами»). Це епітети, якими нагороджує себе сам Холуй (незрівнянно прекрасний Холуй, великий із найбільших Холуїв, величний і незрівняний Холуй), фразеологізми, в яких розкривається кодекс честі Холуя (Мовчіть. Будьте як риба. І ви переуспієте...; Дивітесь у рот Пієві; Брехня, що лежачого не б’ють. Бийте, душіть; Не бійтесь плювків. Сміло підставляйте очі під них; Кожна зайва думка — етап до життєвих незгод), повтори (Тікайте від свідків... Уникайте свідків). З’являються прозорі неологізми, утворені від слова холуй: холуїзм, світ ще не весь охолуївся та ін.Талановитим плужанином був А. Головко. Його роман «Бур’ян» (1926 р.) викликає тепер суперечливі почуття. Написаний він, безперечно, талановито, нестандартною, далекою від пригладженої згодом соціалістичним реалізмом мовою. Це був час, коли трудящі маси ще вірили, що більшовицька революція принесе їм щасливе життя. Але роки йшли, а щастя і вільне життя не приходили. Стояли на заваді шкідники-куркулі? Так, ця ідея в романі проводиться: мовляв, десь у глухому селі Обухівці начальство помінялося, але порядки лишилися старі, а може, стали й гірші. Але якщо уважно вчитатися в текст, то дійдемо до інших висновків. Так, у Матюхи... з бокової кишеньки, — червоний крайок партквитка, — колись на партз’їзді бачив отак у дуже видатного партійця. Отож, є на кого рівнятися Матюхам. Тому-то й звучать мінорні ноти в довірчих розмовах селян: « — Що ти хотів, сину, як мужик темний, а біля власті — сучі сини та п’яниці; Ти більше світу бачив — то що воно з революцією сталося? От і в нас сільрада є, і Ленін в сільраді на партреті, а сказати, сину, тобі... — погане життя».

З’явилася нова лексика, що засвідчує нові реалії сільського життя: продподаток, сільрада, голова сільради, воєнком, землевпорядкування, комнезам, артіль, кооператив. Аксесуарами партійця при владі є галіфе і наган.