Історико-культурні передумови розвитку мистецтва Польщі
Становище Королівства Галіції і Лодомерії в складі Австрійської монархії протягом 1815-1830 рр. суттєво не змінилося. Краківська республіка була формально незалежною державою. Фактично нею управляла створена в 1816 р. "Організаційна комісія" з резидентів Австрії, Прусії й Росії.
Польське питання в європейській політиці 30-50-х років XIX ст. зазнало суттєвих змін. Об'єктивні умови, в яких відбувалася боротьба навколо польського питання, мали свою специфіку. Вона визначалася насамперед тим, що розподілені польські землі міцно утримувалися трьома державами, які створили Священний союз із солідною вагою в європейській політиці. Механізм австрійсько-прусько-російської взаємодії в цій сфері залежав від конкретних історичних умов і від смаку і пристрастей Миколи І, зовнішня політика якого істотно відрізнялася від політики Олександра І.
За свідченням останнього з його дореволюційних біографів, Микола І був з дитинства вихований в дусі антипатії до поляків і ніколи цього не приховував. Повстання 1830-1831 рр. він називав зрадницькою війною, а національні почуття вважав химерою і будував свої зовнішньополітичні плани виключно на династичному принципі. У вересні 1833 р. в Мюнхенгреці була заключена конвенція між Росією і Австрією про дотримання сторонами статус-кво на польських землях і взаємну видачу політичних злочинців. Через місяць до цієї конвенції приєдналася Прусія. Було зрозуміло, що це створювало тристоронні гарантії тому порядку, який створювався в російській частині Польщі після придушення царизмом повстання 1830-1831 рр.
Цей порядок Микола І встановлював разом з генерал-фельдмаршалом І. Паскевичем, який отримав за придушення повстання звання "світліший князь Варшавський" разом з посадою царського намісника у Варшаві і командуючого військами в Королівстві Польському. Була скасована Конституція 1815 р. і почалось планомірне руйнування авто¬номії Королівства Польського. Були ліквідовані сейм, Державна рада і вищі судові установи Королівства, перестала існувати польська армія. Замість воєводств були створені п'ять губерній, запроваджено воєнне становище. Закриті університети у Варшаві і Вільно, ліцей у Кременці. На території Королівства поширювалася діюча в усій Росії монетна система, система мір і ваги. Польське дворянство Микола І урівняв у правах і привілеях з російським дворянством.
Зміни поширилися до певної міри і на релігійну сферу. Царизм почав втручатися в справи католицької церкви. В Україні й Білорусії була ліквідована уніатська церква. Прагнучи залучити на свій бік вищі прошарки католицького духовенства, Микола розпорядився підвищити жалування єпископам і створити у Варшаві римо-католицьку академію.
Повстання 1830-1831 рр. викликало хвилю репресій і на польській території в складі Прусії й Австрії. В 1836 р. три держави під приводом висилки емігрантів окупували Краків. Під час придушення Краківського повстання 1846 р. територія "вільного" міста знову була окупована державами Священного союзу. Невдовзі вони підписали між собою угоду про остаточну передачу цієї території Австрії, яка перетворила її у Велике князівство Краківське.
Загострення польського питання викликала революційна хвиля, що прокотилася по всій Європі в 1848-1849 рр. На польських землях, підвладних Австрії і Прусії, це вилилося у великі збройні виступи. В Королівстві Польському активізувалася діяльність конспіраторів, які не припиняли боротьбу проти національного і соціального гноблення. Польський визвольний рух схвалювали і реально підтримували прогресивні сили різних країн, включаючи і Росію. На його захист виступив Союз комуністів - перша в історії комуністична організація.З початком революції в Європі Микола І зосередив на західних кордонах Росії 400-тисячну армію, відправив до Відня і Берліна послання про негайну необхідність “придушити смуту в Галіції й Познані”.
До Трансільванії були направлені царські війська, які воювали разом з австрійськими проти революційної армії Угорщини. Угорською армією командував активний учасник польського повстання 1830-1831 рр. генерал Ю.Бем, а добровольцями до неї входили поляки, а також солдати і офіцери російської армії, які не бажали бути карателями.
Кримська війна 1853-1856 рр., що закінчилася поразкою царизму, підірвала міжнародний престиж Росії. Однак в польському питанні інтереси Австрії і Прусії практично співпадали з інтересами Росії. Іншим європейським країнам польське питання було байдужим: вони лише використовували його для різних дипломатичних спекуляцій і надзвичайно мало турбувались про справжні інтереси польського народу.
Аналогічна ситуація склалася на початку 60-х років, коли суспільне піднесення охопило насамперед Королівство Польське. Сподівання повстанців на підтримку європейських держав виявилися марними, спроби польської еміграції налагодити ділові контакти з їх урядами не дали істотних результатів. В придушенні повстання 1863-1864 рр. активну допомогу надала царизму Прусія, а Англія, Франція і Австрія виступили лише з словесними демаршами. Виражали співчуття і надавали деяку допомогу повстанню прогресивна громадськість західних країн і діячі міжнародного робітничого руху, включаючи К. Маркса і Ф. Енгельса. Практичне співробітництво налагодилось у польських повстанців лише з революціонерами-шестидесятниками в Росії.