Історико-культурні передумови розвитку мистецтва Польщі
Польське питання почало відігравати досить помітну роль в європейській дипломатії з першого десятиріччя XIX ст, А. Чарторийський, який увійшов до найближчого оточення Олександра І і став міністром закордонних справ, висунув проект відновлення Польської держави, яка була б зв'язана з Російською імперією династичною унією. Олександр І до 1805 р. не заперечував цього проекту, але вбачав в ньому не стільки реальну мету, скільки засіб дипломатичного тиску на Прусію. В 1806 р. французи захопили більшу частину польських земель, розгромивши Австрію і Прусію. В 1807 р. після важкої для французької армії поразки від російських військ під Прейсіш-Ейлау Наполеон запропонував польську корону пруському королю Фрідріху Вільгельму III, але той відмовився.
Після поразки французів під Фрідландом в червні 1807 р. Наполеон вирішив розколоти воєнно-політичний блок Австрії, Прусії й Росії іншим способом. Він звернувся до Олександра І з пропозицією прийняти польську корону і всі польські землі, які перебували під владою Прусії. Російський імператор досить розумно відхилив цю пропозицію. Однак при заключенні Тильзитського договору обидві сторони змушені були зробити поступки, в тому числі й з польського питання. В результаті компромісу на карті з'явилася держава, яка воскресила на деякий час надії поляків на відновлення незалежності.
Це було васальне Франції Князівство Варшавське - конституційна держава на чолі з призначеним Наполеоном саксонським королем Фрідріхом Августом. Князівство Варшавське включало польські землі, що опинилися під владою Прусії, і розширилось за рахунок польських земель, підвладних Австрії, загальною площею 142 тис. кв. км і населенням 4,3 млн. чоловік. Польські діячі висловилися за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власний варіант, за яким в князівстві створювалися сейм і державна рада, а його територія поділялася на 6 департаментів і 60 повітів. Декретом 1807 р. селянство звільнялося від кріпосної залежності. За конституцією Князівство Варшавське мало право на створення власної армії чисельністю до 40 тис. чоловік. Командування цією армією Наполеон доручив племіннику останнього польського короля Ю. Понятовському. В 1809 р. армія князівства успішно діяла з французькими військами проти збройних сил Австрії, яка напала на Князівство Варшавське.
В умовах загострення воєнно-політичних сутичок Франції з Росією та її союзниками Князівство Варшавське все більше перетворювалося у форпост Наполеона на сході. Тільки після поразки Наполеона доля князівства була вирішена в 1815 р.
В 1814-1815 рр. на багатомісячному Віденському конгресі поряд з 216 дипломатами високого рангу з усіх європейських країн брали участь російський імператор Олександр І і австрійський монарх Франц І. В травні 1815 р. були підписані "Основи Конституції" Королівства Польського, в підготовці яких важливу роль відіграв А.Чарторийський. Конституція проголосила, що Королівство Польське назавжди приєдну¬валося до Російської імперії і зв'язувалося з нею особистою унією.
За рішенням Віденського конгресу Прусії були повернуті два департаменти Князівства Варшавського, з яких утворилося Велике князівство Познанське, і місто Гданськ. Краків з околицями ставав ''вільним містом". Решта території Князівства Варшавського увійшла до Королівства Польського. В ньому виконавча влада належала російському імпе¬ратору, який одночасно був і польським королем. Вищим урядовим ор¬ганом була Державна рада, управління королівством здійснював при¬значений царем намісник. Його територія ділилася на 8 воєводств. Згідно конституції законодавча влада розподілялася між сеймом і королем, фор¬мувалося польське військо; адміністрація і судочинство велося на польській мові, жителі королівства мали право на недоторканість особи, свободу слова і друку. Таким чином, полякам Олександр І надав значно більше прав, ніж усім іншим підданим Росії.Своїм намісником у Королівстві Польському російський імпе¬ратор призначив вже немолодого генерала Ю. Зайончика, який був депутатом Чотирирічного сейму, брав участь у повстанні 1794 р. і був замісником Т. Костюшка. Ю. Зайончик був польським патріотом і в той же час не проявляв великої ворожості до Росії і всього російського, влаштовував Варшаву і Петербург. "Противагою" можливим сепаратистським тенденціям стали великий князь Костянтин Павлович, призначений головнокомандуючим польською армією, і сенатор М. Новосільцев - комісар в Адміністративній раді Королівства. Механізм "рівноваги" працював бездоганно, поки Костянтин не закохався в польську красуню Іоанну Грудзинську і не вступив з нею в морганатичний шлюб. Після цього почались деякі збої, що турбували Петербург, але не мали серйозних наслідків.
Перші сейми Королівства Польського хоча і продемонстрували вірність монарху, в той же час засвідчили ілюзорність існування королівства.
Велике князівство Познанське, включене до складу Прусії за рішенням Віденського конгресу, недовго залишалося на особливому становищі. Невдовзі на нього поширилась з усією силою політика онімечення, що проводилася пруською владою на "старих" польських землях.