Історико-культурні передумови розвитку мистецтва Польщі

Авангардна течія у класицистичній філосоофії XVIII століття свідчить про новий творчий підхід архітекторів. Їх концепція спорудження складається або із зіставленням основних масивів геометричної форми, або в їх проникненні, але вони присутні як в авангардній архітектурі, так і в тій, яка наслідує античність в її більш пізній фазі. Ці риси є в суворості гармонійної композиції, мінімальній кількості елементів декорації, рустовці, рифленні площин, приміненні доричного ордеру, найчастіше в його тосканському варіанті. Всі ці форми притаманні античній течії в його пізній фазі у класицизмі, а якщо мова йде про авангардну течію, то в ній вони є супровідними прийомами. Авангардна течія є експериментом, який виражається в порівнянні простих геометричних масивів.

2.4 Заключний етап польскої архітектури стилю класицизмРозподіли Польщі і втрата нею державної незалежності мали великий вплив на розвиток польського мистецтва і художньої культури. Вплинула і відсутність королівського покровительства, яке і раніше не втрачало рис меценатства і яке діяло в тій чи іншій мірі на окремі центри мистецтва у країні. На територіях захоплених Прусією, а особливо Австрією, швидко стало відчутно проникнення іноземної чиновницької стихії, а також запрошених владою цих країн іноземних художників. У світі такого положення можемо оцінити важливість прагнення до націоналізму у польському мистецтві, що було свідомо розпочинати і систематично відбувалося в епоху Просвітництва. Це прагнення виражалося в найбільш різних проявах і можливо найлегше всього це помітити в польській історичній і актуальній тематиці мистецтва. Особливе значення слід надати появі багаточисленної групи художників-поляків, а також інших, які стали поляками за глибокими переконаннями. Думається, що перечислення прізвищ багатьох польських архітекторів, живописців, графіків, скульпторів і декораторів корисно. Питання національності художників стає більш важливим ще тому, що починаючи з XIX століття їх громадське становище значно змінилося – вони утворили нову класову групу місьіікої інтелігенції, яка протягом XIX і XX століть відіграла настільки велику роль в історії Польщі. У боротьбі за збереження національного самовизнання, польський характер художників та їх мистецтво стали в період розподілів важливим фактором боротьби за збереження національної самостійності. Для польського національного життя важливо те, що під час політичних лихоліть, протягом більше ста років, постійно посилювався розвиток національного мистецтва.

Не дивлячись на те, що Польща була розподілена кордонами загарбницьких держав, Варшава залишалася духовною столицею Польщі. Культурне життя у Варшаві проявлялося сильніше, ніж у інших містах, вплив Варшави проникав у всі інші частини розподіленої країни. Варшава вже не була столицею держави, але залишалася і надалі столицею народу. Другий великий центр польської культури протягом перших тридцяти років XIX століття утворився у Вільнюсі.

Замислюючись над тим, що в XIX столітті було особливо важливим для розвитку польської культури, слід, мабуть, поставити на перше місце нерозривний зв’язок з культурними і художніми ідеями епохи Просвітництва, які зберігали і передавали нащадкам художники, меценати та широкі спектри суспільства. Якщо спробувати визначити, яке художнє явище можна зарахувати дуже важливим протягом перших тридцяти років XIX століття, то можливо на перше місце слід було б поставити монументальну неокласичну архітектуру і неокласичне містобудування. Нерозривність їх розвитку підтримували спочатку художники, і ті, хто в цей час тільки но почав творити. Художників виховували уже три школи: Університет Варшавський, Вільнюський і Краківський, а новою формою контактів художників із громадкістю стали загальнодоступні виставки. Таким чином, не дивлячись на наявність близького зв’язку з досягненнями епохи Просвітництва, які відбувалися у мистецтві і в художньому житті явища зазнали корінних змін. Необхідно додати, що у двадцяті роки XIX століття, поряд з неокласичною течією у мистецтві все більш важливе місце займала неоготика. Це остання течія пов’язана вже не з неокласицизмом, а з романтизмом у літературі.

Хід розвитку мистецтва в роки від 1795 до 1831 можна розділити на три періоди, пов’язані з політичними подіями, оскільки досить ясно, що в роки 1795-1806, коли Варшава залишилася під пруським ярмом, панували одні умови для розвитку мистецтва і зовсім інші у роки Варшавського Герцогства; накінець зовсім інші, найбільш сприятливі, в роки Королівства Польського.Коли Польща втратила незалежність і Варшава перестала бути столицею, тобто в останні роки XVIII століття і на початку XIX століття, геть до 1815 року, будівництво у Варшаві та інших великих містах послабло. У той же час стало розвиватися містобудівництво на селі, де зводилися магнатські палаци, поміщицькі садиби, фольварочні і господарчі будівлі. Це будівництво в архітектурно-художньому відношенні продовжувало користуватися зразками, які утворилися в епоху Просвітництва, і перетворилися на новий етап розвитку сільської палацово-садибної архітектури. Більшість нових наслідуючих класицизм рішень архітектури сільських поміщицьких і магнатських палаців, можна знайти у проектах Станіслава Завадського, наприклад комплекс будівель помістя Добжица, споруджений в 1799 році. Нові рішення в архітектурі сільських палаців створив Християн Петр Айгнер, прикладом яких можуть бути пулавські Маринки 1791 року, а пізніше близько 1800 року - Іголомія, і в 1808-1812 роках перебудований Айгнером палац у Натолині. Великим досягненням Айгнера була перебудова замку в Лантуці і будівництво там на початку XIX століття паркових повільйонів. Величні сільські магнатські резиденції спорудив Якуб Кубицький: в 1802 році в Радзеєвіце, у тому ж році Бейсуе, в 1804 році в Павловіце, близько 1806 року в Млохуві, крім того, Кубицький перебудував також палац в Стердині. Тут перераховані лише найбільш видатні архітектури того часу і найбільш відомі їхні твори. Багаточисленні сільські резиденції, великі і малі, можна розділити на ті чи інші групи, але незалежно від такого ділення виникає загальний тип палацу чи садиби, тип досить конкретизований, який можна назвати польським. І таким зразком скромної сільської садиби є Сопліцово із Пана Тадеуша Адама Міцкевича.