ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбан¬ківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкрити¬ми в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціа¬лізовані підрозділи НБУ — розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному ре¬гіоні України.Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, не¬своєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижу¬вало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між господарюючими суб'єктами.

Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України.

У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення системи елек¬тронного грошового обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різно¬манітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною тех¬нологією. Така система має назву «система електронного переказу

фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комер¬ційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької ді¬яльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості у ство¬ренні загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила їхню надійність і безпеку.

З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсут¬ність у комерційних банків власних систем міжбанківських розра¬хунків та відсутність з їхнього боку ініціативи щодо створення єди¬ної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення подібної системи «знизу», через поступове добровіль¬не об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозра¬хунків. Національний банк України був змушений нав'язувати комерційним банкам свою політику та свою технологію в галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. Вод¬ночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості бан¬ків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

Отже, реальністю були обумовлені такі основні риси розробленої системи електронних міжбанківських розрахунків:

1)невисока вартість розроблення та експлуатації (включаючи

витрати на технічне обладнання);

2)надійність та уніфікованість програмних та апаратних засобів

системи;

3)стислі строки впровадження;

4)простота експлуатації програмно-технічних засобів, особливо

засобів, призначених для комерційних банків;