ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
Розрахунки через клірингові установи. З метою полегшення управління міжбанківськими розрахунками, зниження їхніх ризиків та зменшення потреби тримати великі резерви в центральному бан¬ку вдаються до клірингу, тобто заліку взаємних вимог.
Кліринг — це система безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов 'язань фізичних та юридичних осіб.
Система клірингових заліків може використовуватися як для роз¬рахунків між банками всередині країни, так і для міжнародних роз¬рахунків. Організація міжбанківського заліку залежить від того, чи є банки-учасники самостійними юридичними особами, чи вони вхо¬дять до системи того самого банку. У першому випадку банки обмі¬нюються чеками, векселями та іншими борговими зобов'язаннями клієнтів, доплачуючи лише різницю за заліком. Це — міжбанківсь¬кий кліринг. У другому —йдеться про внутрішньобанківський клі¬ринг. Для цього всередині системи банку, в його головній установі, створюється кліринговий відділ, який і виконує залікові операції для клієнтів цього банку.
Залежно від сфери застосування міжбанківський кліринг може бути:
—локальним — між банками якогось регіону чи між банками
певної банківської групи та (або) між філіями одного банку;
—загальнодержавним — між кредитно-фінансовими установа¬
ми всієї країни.
У західних країнах кліринг виконується через банки або спеці¬ально створені розрахункові центри — клірингові палати. В остан-
ньому випадку банки домовляються не здійснювати негайного роз¬рахунку за кожним окремим платіжним дорученням, а накопичувати свої вимоги і зобов'язання за певний період часу — кліринговий цикл. Після завершення циклу вхідні та вихідні платежі залікову¬ються, а банки беруть до оплати лише суму своїх чистих зо¬бов'язань. Залік платежу здійснюють на рахунках банку, який вико¬нує розрахунки. Як правило, ним є центральний банк країни. Однак чисті розрахунки можна виконувати також на рахунках-ностро в комерційному банку.
Важливою функцією клірингової палати є її участь у підготовці розрахункових документів для своїх учасників після кожного циклу клірингу. За його результатами складається звіт про платіжні опера¬ції з визначенням нетто-позиції кожного учасника з допомогою вза¬ємної компенсації загальної грошової суми платіжних доручень, че¬ків і платіжних вимог, поданих йому іншими учасниками. Звіт про операцію з нетто-позиціями передається до центрального банку, де здійснюється розрахунок на кореспондентських рахунках учасників.
Практично всі клірингові палати в західних країнах є добро¬вільними асоціаціями фінансових установ. Здебільшого вони утво¬рюються на некомерційній кооперативній основі, частково — під керівництвом адміністрації. Членство обмежується певним геогра¬фічним регіоном, наприклад містом, графством, адміністративною областю. Однак існують організації і в національному масштабі. Як правило, організаційна структура клірингової палати складається з представників великих фінансових установ, які сплачують основну частку витрат клірингової палати і є учасниками з правом голосу, та дрібних фінансових установ, що не мають права голосу і є асоційо¬ваними учасниками. Великі асоціації мають постійний штат праців¬ників для проведення операцій клірингової палати, але більшість клірингових палат виконують свої функції, користуючись послуга¬ми співробітників банків-учасників.
Клірингова палата виконує численні функції для полегшення процесу клірингу між банками-учасниками. Регламент клірингової палати визначає термін, до якого мають бути подані платіжні доку¬менти, з тим щоб вони були включені до взаєморозрахунків того самого дня. Регламент визначає штрафи та інші покарання за недо¬тримання терміну подання документів. Центральному банку надані всі привілеї щодо пред'явлення документів.Перевагою цього виду міжбанківських платежів є їхня концент¬рація. Це дає змогу значно зменшити баланс платежів й обороти за платіжними коштами, полегшити управління безготівковим оборо¬том. За допомогою клірингу спрощуються, здешевлюються і при¬скорюються розрахунки, зберігається готівка, а завдяки цьому під¬вищується рівень прибутковості та ліквідності банків, що беруть участь у розрахунках.