ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

Система заліків взаємних вимог і зобов'язань дістала назву чис¬тих розрахунків або платежів-нетто.

Принцип клірингових розрахунків широко використовується в західних країнах. Багатий досвід використання чистих розрахунків, накопичений, зокрема, у Великобританії. Тут функціонують 13 роз¬рахункових палат, що перебувають під контролем Банку Англії. Особливе місце серед них посідає Лондонська розрахункова палата, яка в середньому обробляє 7 млн чеків на суму понад 27 млн фун¬тів стерлінгів та 2,35 млн інших платежів на суму 790 млн фунтів стерлінгів.

Членами палати є Банк Англії і так звані клірингові банки. Во¬ни мають особливий статус, оскільки згідно із законодавством усі розрахунки в країні здійснюються лише через ці банки. Для вико¬нання розрахунків кожний банк має у своєму розпорядженні певний резерв коштів. Розміри резерву визначаються банками в різних країнах самостійно, в Англії це становить 3 % активів комерційних банків.

Крім того, у Великобританії функціонують три електронні сис¬теми чистих розрахунків. Серед них — Check&Credit Clearing С°, що здійснює переважно операції з цінними паперами, та дві інші си¬стеми. Всі банки — учасники електронних систем, власне, є клірин¬говими банками.

У США кожний федеральний резервний банк є водночас і розра¬хунковою палатою свого округу. Всього тут налічується 32 палати ФРС, а також розрахункова палата Нью-Йорка. Крім ФРС, подібні послуги надають і приватні мережі, наприклад Deluxe Date Systems, VISA Chase Manhattan Bank. У США функціонує система електрон¬них взаємозаліків міжбанківських платежів СНІРS — Сlеаing House Interbank Payments Systems.

5.3. ЕВОЛЮЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ

Щоб краще зрозуміти нинішній стан платіжної системи України як екс-радянської республіки, важливо розглянути її історичне ко¬ріння. З 1930 р. до недавніх реформ єдина банківська система обс¬луговувала весь Радянський Союз.

Держава володіла всіма коштами підприємств, платіжні операції здійснювалися через внутрішньобанківські перекази. При цьому ос¬новною вимогою до системи розрахунків та її відмінною рисою був контроль, а не оперативність, зручність або надійність.

Внутрішньобанківські розрахунки між установами Держбанку СРСР здійснювалися за системою міжфілійних оборотів (МФО), яка була запроваджена в 1933 р. У цю саму систему були включені й

установи Зовнішторгбанку («Внешторгбанка») СРСР. Щорічно за міжфілійними оборотами в СРСР здійснювалося до 200 млн операцій.

Розрахунки через систему міжфілійних оборотів здійснювалися переказуванням сум за рахунками у різних установах однієї системи банку. В міжфілійних оборотах брали участь усі філії банку, однак у кожній конкретній операції — дві філії, що кореспондували між со¬бою. Одна з них видавала доручення, тобто починала операцію і здійснювала початковий провід. її умовно називають «філією А». Друга виконувала доручення та відповідала першій, виконуючи від¬повідний оборот. її умовно називають «філією Б». Кожна установа могла виступати як в одній, так і в іншій ролі.

Засобом міжфілійних розрахунків були авізо за МФО, які скла¬далися та спрямовувалися в розрахунково-касові центри (РКЦ) при центральному банку або в процесингові центри головного банку. Авізо зазвичай пересилалися засобами спецпошти (паперові пошто¬ві авізо) або телеграфом (телеграфні авізо). Платежі здійснювалися незалежно від наявності коштів на кореспондентських субрахунках, однак загалом у межах кредитового сальдо на кореспондентському рахунку банку.

Цей механізм розрахунків передбачав централізований порядок їх регулювання та контролю за своєчасним, коректним завершен¬ням (тобто своєчасним отриманням філією Б та відображенням пла¬тіжної операції в обліку). Операції з обліку та контролю МФО за ручного оброблення документів мали значну питому вагу в загаль¬ному обсязі обліково-операційної роботи, і тільки застосування комп'ютерів та відповідного програмного забезпечення скоротило час та зменшило трудомісткість операцій.

Перевагою системи розрахунків через МФО було те, що вона бу¬ла добре організована і дисциплінувала бухгалтерський апарат бан¬ків, оскільки вимагала особливо чіткої організації та суворого конт¬ролю всіх етапів проходження платіжних документів.Основним недоліком цієї моделі була відсутність ресурсного об¬меження діяльності установ банку, бо платіж здійснювався в будь-якому разі, а не лише в межах кредитового сальдо. При цьому не¬можливо було чітко розмежувати ресурси банків. Крім того, нерідко траплялися помилки під час складання документів. Якщо працівник РКЦ не помічав помилок, то дефектний документ брався до оброб¬лення. Це призводило до повторних запитів філії «А» до РКЦ і ви¬магало повторних відповідей, що збільшувало час оброблення. Ти¬повою помилкою було також неповне оформлення авізо. Унаслідок зазначених вад моделі розрахунків через МФО в них «зависали» ве¬личезні суми.