ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ НАУКИ

Розвиток науки в сучасному суспільстві спричиняє "вертикальну" інтеграцію науки — тенденцію до все більшого зближення науки з практикою, а в зв'язку з цим — до зближення між фундаментальними і прикладними науками. Відбуваються суттєві зміни в науці як системі знання, поглиблюються процеси диференціації та інтеграції наукового знання.

Результатом диференціації є поява окремих теоретичних систем і виділення їх у самостійні галузі науки із своїм предметом, мовою і методом. Диференціація наукового знання супроводжується його інтеграцією, що являє собою не просто об'єднання існуючих систем у щось єдине, не суму знань, досягнутих різними науками, а прагнення в процесі

взаємозв'язку запозичити один у одного і методи, і мову, щоб застосувати їх для вивчення

свого об'єкта. Інтеграція шляхом перенесення методів і мови науки є одним із показників

глибокої єдності сучасного наукового знання.

Для сучасної науки характерним є посилення взаємозв'язків між великою кількістю

різноманітних галузей, інтегративних тенденцій у розвитку кожної із них.

Інтеграція охоплює чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов'язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються, цілісній структурі концептуального каркасу висхідного знання. В той же час інтеграція виявляється результатом зближення раніше незалежних наук і сприяє міжнауковим взаємодіям, формуванню інтегративних наук (наприклад, кібернетики, біохімії, молекулярної біології).

Важливим стимулом розвитку наук і їх інтеграції є практична суспільно-виробнича

діяльність людей. Наука як система знання виступає в той же час і як тип діяльності,

пов'язаний з перетворенням світу. Таким чином, інтегративні тенденції породжуються і

потребами соціально-економічного характеру.

Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руку матерії та її основних атрибутів — простору, часу, причинності, можливості і дійсності та ін. Суттєву роль у посиленні взаємодії наук відіграє принцип розвитку, що характеризує як загальність, так і спрямованість, необоротність процесів мінливості в об'єктивному світі.

Інтеграція і диференціація діалектичне взаємопов'язані. Диференціація виступає як форма виділення нових концепцій із знання, що стало традиційним, причому стара концепція може

виступати як хронічний випадок нової із збереженням її значення для певного кола явищ

(прикладом є співвідношення класичної і квантової механіки). Але в процесі диференціації

розвиваються теорії, які починають наближатися між собою, формуючи загальний

концептуальний апарат і сприяючи дальшому синтезу знання. Суміжні галузі різних наук

зливаються, утворюючи нові дисципліни. Так виникає нова наука, що виділяється із старої.

Разом з тим "киплячий" шар наукового знання, що безперервно оновлюється, стає основоюміждисциплінарного і міжнаукового синтезу.