Форми і методи професійної підготовки майбутньо-го вчителя

Л.М.Толстой

Учитель... може виховувати і навчати доти, допоки сам працює над своїм вихованням і освітою.

К.Д.Ушинський7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, перегово-рів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності. Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкре-тному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (з допомогою слова, вчинків, погляду, тону, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гід-ність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвели-чуючи його честі та гідності. Обов’язкова передумова педагогічного такту – знання індивідуальних особливостей психічного стану, настрою і пере-живань учнів. Один і той же засіб виховного впливу може дати різні ре-зультати, залежно щодо кого, коли, за яких умов і як його застосовують. У цій справі немає стандартних рецептів. Педагогічний такт, за словами В.Сухомлинського, передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в учневі та учня в собі.

Периферійні якості:

1. Привітність.

2. Почуття гумору.

3. Артистизм.

4. Мудрість (наявність життєвого досвіду).

5. Зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Авторитет педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів “визнаний у своїй галузі авторитет”, то у педагога може бути лише авторитет особистості. Учитель головна фігура педагогічного процесу. Його особистий приклад – могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню із учнями вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості. Діти, говорив Л.Толстой, переймаються прикладом у сто разів сильніше, ніж най красномовнішими і найрозумнішими повчаннями. Вони (особливо це стосується дітей молодшого віку) копіюють учителя, наслідують його на кожному кроці. Вплив авторитетного педагога на учнів залишає свій відбиток на все їхнє життя. “Золотим правилом” науки виховання вважав К.Ушинський тезу: “вчителеві треба бути таким, якими він хоче бачити своїх вихованців”. Авторитетний педагог – справжній володар думок і почуттів свої учнів. У створенні його авторитету важливі такі риси його особистості, як ерудиція, глибокі фахові знання, справедливість, толерантність, прихильне ставлення до людей, принциповість, людяність, єдність слова і діла. Високе почуття відповідальності.

Поняття “компетентність” (від лат. competens - відповідний, здіб-ний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; воло-діння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентніс-тю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефек¬тивно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього по¬трібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в прак¬тичній діяльності. Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійс¬нення педагогічної дія-льності.

Зміст психолого-педагогічних знань визначається навчаль¬ними про-грамами. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань ме-тодологічних основ і категорій педаго¬гіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; за-конів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підліт-ків, юнацтва. Вона є основою гуманістично орієнтованого мислен¬ня педа-гога.

Психолого-педагогічні і спеціальні (з предмета) знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетен¬тності. Практичне розв'я-зання педагогічних завдань забезпе¬чують уміння і навички, передумовою яких є теоретико-практичні і методичні знання.