Форми і методи професійної підготовки майбутньо-го вчителя

6. Поведінка вчителя має бути емоційно стабільною, оскільки учні ду-же чутливі до зміни настрою, почут¬тів. Зайве занепокоєння вчителя яко¬юсь проблемою знаходить своє відоб¬раження в зміні емоційного настрою уч-нів. Педагогу варто ознайомитись із прийомами аутотренінгу та викорис¬товувати їх з метою вмілого керування власними емоціями та фізичним станом свого організму. Доречно застосовувати і деякі прийоми системи К.Станіславського, наприклад, прийом зняття «м'язового затиску».

7. Лінія поведінки вчителя має йти і від дітей. Вчительське життя ви-магає миттєвого реагування: то потрібно бути лагідною, ніжною, співчут-ливою, то твердою, суворою, непохитною, то терплячою або навіть непо-мітною людиною. Все це варто виразно де¬монструвати своєю поведінкою.

8. Учитель не повинен приховува¬ти задоволення від своєї роботи, від спілкування з учнями - він радіє ма¬леньким перемогам, своїм і своїх ви¬хованців. Зауважимо, що деякі педаго¬ги-класики наполягають на тому, що нещасливі люди, невдахи у житті, а точніше ті, хто себе такими вважає, не мають права працювати в школі, ос¬кільки поведінка таких “знедолених” педагогів відкрито про це повідомляє, що негативно впливає на психіку уч¬нів. Найкращий, на думку учнів, це вчитель веселий, оптимістично на¬лаштований, який вміє доречно по¬жартувати і разом з дітьми посміятися.

9. Учительські манери мають виз¬начатися творчістю, що найчастіше проявляється у нестандартних ситу¬аціях. Схильність до імпровізації, прояв інтуїтивних здібностей допо¬магає співвідносити власну поведін¬ку з обста-винами і адекватно поводи¬тись, знаходячи доречні засоби вер¬бальної та невербальної комунікації.

10. Поведінка вчителя має бути дещо розкутою (в розумних межах), що дозволяє привернути до себе уч¬нів. Нерідко дітей переводять до роз¬ряду “важких” саме через невміння чи небажання вчителя переступити ба-р'єр, що відділяє його від учня. Звичайно, про панібратство не може бути й мови, але порушити “стіну хо¬лодності” між собою і учнями варто.

Необхідність працювати над удос¬коналенням своїх манер продиктова¬на самим життям. Ніхто, мабуть, не буде заперечувати, що вихований учи-тель — найкращий вихователь ді¬тей. Вихованість проявляється саме в ма-нерах, які потрібно повсякчас удосконалювати. Чим вихованіший учитель, тим благородніший вплив на вихованців і продуктивніший кінцевий ре-зультат діяльності. Недаремно ж влучно зауважує з цього приводу А. Діс-тервег: “Покажи мені своїх учнів і я побачу тебе...”

Специфіка педагогічної діяльності ставить, як ми вже зазначали, перед учителем ряд вимог до особистості педагога, які в педагогічній науці ви-значаються як професійно значимі особистісні якості. Останні характери-зують інтелектуальну і емоційно-вольову сторони особистості, суттєво впливають на результат професійно-педагогічної діяльності і визначають індивідуальний стиль педагога.

Вчені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важли-вих для професії педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з точки зору ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на мою думку, є виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопус-тимих якостей. Домінантними вважаються якості, відсутність кожної із яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; пери-ферійними – якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефектив-ність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними – яко-сті, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими – ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих груп особистісних якостей детальніше.

Домінантні якості:1. Гуманність – любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку. Найбільш важлива якість, яка повинна біти притаманна вчителю – любов до дітей. Любов до дитини – це, за сло-вами В.Сухомлинського, “плоть і кров вихователя, як сили, здатної впли-вати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини – це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без від-чуття кольору”. Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити. Роздумуючи над компонентами педагогічного таланту, Іван Франко писав:

Усяким людям всякі дари:

Одному ясний, сильний ум,

Що не знаходить в світі пари;