Форми і методи професійної підготовки майбутньо-го вчителя
9. Лекція-консультація. Може проходити за різним сценарієм. Перший варіант - за типом ”питання - відповіді”; другий - за типом “питання - від-повіді – дискусія”.
На мою думку, доцільним під час лекції є використання такого наоч-ного методу, як ілюстрація. Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо. Якщо ж необхідно усвідомити суть явища, взаємозв’язки між його компо-нентами, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації зале-жить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає студен-тів від з’ясування суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал (гербарії, фотографії, діаграми, таблиці).
Важливою проблемою вищої школи є співвідношення лекцій і семі-нарських занять: в одних випадках семінарські заняття проводяться слідом за лекціями, в інших – випереджають читання лекцій. Передбачають само-стійне засвоєння знань, нагромадження фактів, у третіх – лектор взагалі може не читати тем, які достатньо висвітлені у навчальній літературі, від-силаючи студентів до підручника або першоджерела, орієнтуючи їх на на-ступне обговорення питань на семінарі. Семінарські заняття – один з осно-вних видів навчальних практичних занять студентів при вивченні педагогі-ки. Метою семінара є певний синтез опрацьованої студентами літератури, співвіднесення її з матеріалом лекцій, формування у майбутніх учителів вміння критично оцінювати різні джерела знань. Чіткий порядок питань у плані семінари необхідний студентам у підготовці до заняття для усвідом-лення логіки теми, послідовності її розвитку. На семінарі доцільно розгля-дати найбільш дискусійні проблеми. Основною метою цього виду навча-льних занять є не стільки перевірка знань, скільки розвиток самостійності мислення студентів, уміння відстоювати свою власну позицію. Семінарсь-ке заняття є найбільш складною формою організації навчального процесу. Йому притаманні чотири основні функції, а саме: поглиблення, конкрети-зація і систематизація знань набутих студентами на попередніх етапах на-вчання (лекція, самостійна робота, консультація); розвиток навичок само-стійної роботи, формування творчого мислення; розвиток уміння форму-лювати і відстоювати свою думку; контроль за ступенем та характером за-своєння матеріалу студентами. У вузівській практиці склалося два типи семінарських занять: розгорнута бесіда за планом, з яким студентів озна-йомлюють заздалегідь або читання і обговорення рефератів, доповідей. План лекції ніколи не дублюється на семінарському занятті.Виділяють також семінарсько-практичне заняття, яке уособлює три функції: поглиблю вальну, контрольну і методико-практичну. Воно буду-ється так само, як і семінар. Практична частина здебільшого включає ви-конання конкретного завдання – планування уроку з фаху, рольової гри. Проведення педагогічних етюдів, розв’язання конфліктної ситуації тощо. Ці види діяльності є підтвердженням теоретичної роботи над матеріалом, переростання знань у вміння, які визначені в робочій програмі відповідно-го предмета. Поряд із зазначеними формами навчального процесу у вузі широко використовуються практичні заняття. Практичне заняття з фахово-го предмета здійснюється в суто реальному опрацюванні тих завдань, що їх студенти мають підготувати самостійно і поза аудиторних умовах. Ос-новна мета цієї форми навчання – набуття практичних умінь і навичок. Найчастіше проводять практичні заняття з фахових предметів. методики їх викладання. З прикладних дисциплін; вони можуть носити характер колок-віуму, особливо тоді, коли оцінювати ті чи інші вміння та навички студен-тів має викладач-асистент, який проводить заняття в групі. Практичні за-няття є водночас засобом підготовки студентів до педагогічної практики у школах.
Педагогічна практика посідає важливе місце у процесі формування особистості педагога. Цій проблемі присвячено праці Ф.Н. Гоноболіна, О.І. Щербакова, Е.А. Гришина, Н.В. Кузьміної, В.О. Сластеніна, Л.Ф. Спіріна та ін. Здійснено ряд досліджень з питань удосконалення під-готовки вчителя-вихователя. В них розкриваються шляхи підвищення ефе-ктивності педагогічної практики. Останнім часом на основі теоретичного вивчення й аналізу практичного досвіду розроблено професіограми вчите-ля, класного керівника, вихователя за функціями, уміннями, здатністю до діяльності. Професіограми розглядаються як головний орієнтир при оцінці професійної придатності студента до обраної діяльності.
Основною метою педагогічної практики у вузі є формування у студен-тів уміння застосовувати в педагогічній діяльності науково-теоретичні знання, здобуті при вивченні насамперед суспільних, загальнопедагогічних і спеціальних дисциплін, розвиток у майбутніх вихователів, викладачів ін-тересу до педагогічної і наукової діяльності.
Педагогічна практика здійснюється з першого по п’ятий курси. В ході цієї практики на І—III курсах відпрацьовується вивчення досвіду вчителів і контактування з учнями.
Вибір типу навчального або виховного закладу для педагогічної прак-тики визначається специфікою факультету, майбутньою спеціальністю студентів: викладач педагогіки і психології педагогічного училища, мето-дист-інспектор відділу народної освіти.