Правове регулювання страхових відносин

За бажанням сторін істотними можуть бути визнані й інші умо¬ви. До них належать: момент набрання договором страхування чин¬ності, франшиза, пільги та знижки. Специфічною умовою, що часто фігурує у договорах страхування, є франшиза. Франшиза — це час¬тина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з догово¬ром страхування (ст. 9 Закону України «Про страхування»). Ці зби¬тки покриваються страхувальником самостійно за рахунок власних коштів. У договорі страхування франшиза встановлюється у твердо¬му грошовому еквіваленті або у відсотковому відношенні до страхо¬вої суми. Розрізняють умовну та безумовну франшизу.

Умовна франшиза передбачає звільнення страховика від обов'яз¬ку відшкодувати збитки, що не перевищують встановленої суми, і повне відшкодування збитків, розмір яких є більшим від суми франшизи. Встановлення у договорі безумовної франшизи означає, що зі страхового відшкодування завжди вираховується сума франшизи.

1.2 Сторони в страхових відносинах, їх права та обов’язки

До кола учасників договору страхування належать: страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач та страхові посе¬редники (страхові агенти та страхові брокери).

Страховик посідає особливе місце у страховому правовідношенні, оскільки саме з його діями пов'язане досягнення основної мети, заради якої виникає страхове правовідношення, — виплата страхо¬вої суми у розмірі та випадках, передбачених договором.Згідно зі ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, створені у формі акціонерних, пов¬них, командитних товариств або товариств з додатковою відповідаль¬ністю (з мінімальною кількістю учасників не менше трьох осіб). Нещодавно в Україні почали створюватися кептивні страхові компанії. Кептив (англ. captive) — це акціонерна страхова компанія, яка обслуговує корпоративні страхові інтереси засновників, а також са¬мостійно господарюючих суб'єктів, що належать до структури багатопрофільних концернів або великих фінансово-промислових груп. Діяльність кептиву безпосередньо пов'язана з комерційними банка¬ми, пенсійними та інвестиційними фондами, іншими фінансово-кре¬дитними інститутами. Саме ці фінансові та банківські структури, як правило, виступають засновниками кептивних страхових компаній [2].

Необхідною умовою виходу страхової компанії на страховий ри¬нок України є наявність ліцензії для проведення страхових опера¬цій на території України.

З 17 вересня 1993 р. до 15 грудня 1999 р. правом видачі ліцензій був наділений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. У даний час повноваження Комітету здійснює Міністерство фінан¬сів України, у складі якого створено Департамент нагляду за стра¬ховою діяльністю.

З метою розвитку та захисту національного страхового ринку чинне законодавство визначає, що страховою діяльністю в Україні можуть займатися виключно страховики-резиденти. У зв'язку з цим загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних грома¬дян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 49 відсотків. Статтею 30 Закону України «Про страхування» перед¬бачено, що мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя (майнове страхування і страхування відповідальності), встановлю¬ється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займа¬ється страхуванням життя, — 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Для більш повної реалізації своїх можливостей страховики за договором між собою можуть створювати об'єднання у формі спілок, асоціацій, метою створення яких є координація діяльності, представництво та захист спільних майнових інтересів, здійснення спільних програм. Однак займатися страховою діяльністю об'єд¬нанням заборонено. Асоціації і спілки діють на підставі установчо¬го договору та статуту і набувають прав юридичної особи після їх державної реєстрації. При цьому члени асоціацій (спілок) зберіга¬ють свою самостійність і права юридичних осіб. До числа таких об'єднань належать Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), Авіаційне страхове бюро (Повітряний кодекс України, частини 2, 3 ст. 103) та Морське страхове бюро (Кодекс торговель¬ного мореплавства України, частини 3, 4 ст. 242) [6,7].

Закон дозволяє громадянам та юридичним особам створювати то¬вариства взаємного страхування з метою захисту своїх майнових інтересів. Членство у таких товариствах здійснюється через страхове правовідношення, тому початок членства збігається з початком дії договору страхування.

Відповідно до чинного законодавства страховики можуть реа¬лізовувати свої послуги через посередників: страхових агентів і бро¬керів. Діяльність страхових посередників на страховому ринку України регламентується Законом України «Про страхування» (ст. 15) та Положенням про порядок провадження діяльності стра¬ховими посередниками, затвердженим постановою Кабінету Мініст¬рів України від 18 грудня 1996 р.