Політична система і державний устрій Болгарії

Уряд Д. Попова ініціював прийняття низки законів: про при¬ватизацію в банківській справі, про соціальний захист населення, про новий адміністративно-територіальний устрій країни, про вибори до місцевих органів влади та ін. Виконання урядової програми реформ розпочалося 1 лютого 1991 р. з лібераліза¬ції цін і скасування субсидій на товари та фінансових дотацій збитковим підприємствам (окрім виробництва палива та дитя¬чого одягу). Був прийнятий закон, який дозволяв передавати землю у власність державним підприємствам, товариствам та окремим громадянам. У зовнішній політиці пріоритет віддавав¬ся розвиткові взаємовигідних відносин з розвинутими країнами. Уряд США надав Болгарії статус найбільшого сприяння в торгівлі, а програма реформ була погоджена з МВФ. Заходи кабінету Д. Попова забезпечили йому підтримку з боку Євро¬пейського со-юзу, який у зв'язку з енергетичною кризою (на Козлодуйській атомній електростанції були зупинені чотири з шести реакторів) надав Болгарії кредит.

Влітку 1991 р. розпочалася «мала приватизація», яка охо¬пила передусім невеликі під-приємства, магазини, кафе тощо. Водночас швидко зростала кількість безробітних. Не-гативно на стані економіки країни позначився розрив традиційних відносин з СРСР та іншими країнами Східної Європи, перехід на конвертовану валюту в міжнародних розра-хунках. Спира¬ючись на прийнятий закон про власність та використання сільськогоспо-дарських угідь, що відкривав шлях до приватизації землі, уряд запровадив у ТКЗГ лікві-даційні комісії, які стали готувати землі до розподілу. Однак процес повернення землі у власність селян відбувався досить повільно. Так, у 1994 р. було приватизовано лише 15 % від загальної площі угідь. До того ж господарства створювалися здебільшого дрібні (до трьох гектарів).

Великі Народні Збори 12 липня 1991 р. ухвалили нову конс¬титуцію, яка проголошувала Болгарію парламентською рес¬публікою - унітарною демократичною правовою державою. Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціа-тиви, політичний плюралізм, пар¬ламентське управління, розподіл влади. Законодавча влада зосереджувалася у однопалатних Народних Зборах, 240 де¬путатів яких обиралися на чотири роки. Виконавча влада здійснювалася Радою Міністрів, склад якої затверджу-вався парламентом. Запроваджувалася посада президента (оби¬рався прямими виборами строком на 5 років), який повинен уособлювати єдність нації та представляти Болгарію в міжна¬родних відносинах.У жовтні 1991 р. відбулися вибори до Народних Зборів, на яких перемогу одержав СДС- 110 мандатів (з 250). БСП отри¬мала 106, РПС - 24 мандати. Уже в листопаді лідер СДС Ф. Димитров сформував однопартійний уряд.

Тривала політична конфронтація та певна упередженість демократів перешкоджали використанню ними нагромадже¬ного попередніми урядами досвіду. Це позначилося на темпах проведення реформ, оскільки лише на підготовку власної програми подолання кризи уряд Ф. Димитрова витратив майже рік. Кабінет розпочав свою діяльність із кадрових чисток апара¬ту та інших управлінських структур, усуваючи з них активістів БКП та співробітників держ-безпеки.

На президентських виборах (січень 1992) перемогу здобув Ж. Желев, а віце-пре-зидентом стала відома поетеса Б. Димит¬рова. Запроваджені урядом заходи з «деко-мунізації» країни викликали загострення соціальної напруженості. Проти такої політики виступив президент, який зазначив, що вона веде до ізоляції СДС та звужує соціальну базу реформ.

Поступове подолання політичної конфронтації в парла¬менті врешті-решт вело до нала-годження співпраці між провідними політичними силами. Так, у січні 1992 р. було ухва¬лено закони про господарську діяльність іноземців та захист зарубіжних інвестицій, у лютому - про реституції, у квітні - про приватизацію державної та муніципальної власності. Проте здійснення реформ супроводжувалося спадом виробництва, зростанням інфляції, безробіття, що спричиняло загострення соціальних суперечностей. Кількість безробітних досягла 550 тис, а понад 40 % населення країни опинилося за межею бідності.

У вересні 1992 р. рішенням Верховного суду Т. Живков був засуджений до семи років ув'язнення. Всього до кримінальної відповідальності було притягнуто 60 осіб, які нале-жали до ко¬лишньої партійно-державної верхівки.

Восени 1992 р. президент Ж. Желев висловив занепокоєння загостренням відносин між урядом, профспілками, засобами масової інформації та позапарламентською опозицією. У свою чергу лідери СДС посилювали тиск на президента. Остаточна втрата урядом кон-тролю над становищем у країні призвела в жовтні до його відставки. Лише 30 грудня 1992р. новим прем'єр-міністром був затверджений 67-річний професор Л. Беров.

У 1993-1994 pp. країною керував «кабінет фахівців», який називав себе «надпартійним урядом центру» та «урядом при¬ватизації». Відносно довгим своїм існуванням уряд Л. Берова завдячував підтримці БСП, РПС та частині депутатів від СДС. Однак усі спроби «професіоналів» подолати кризу в економіці не дали результатів. Рівень життя більшості населення Болгарії постійно спадав, а кількість безробітних досягла 740 тисяч. Уряду так і не вдалося започаткувати будь-якої серйозної структурної реформи, незадовільними залишалися й темпи приватизації. Так, усупереч очікуваному лише 46 % земельних угідь на початку 1994 р. перейшло у приватну власність. Водно¬час анархія у сфері економіки та пов'язана з нею організова¬на злочинність значно зросли. Приєднання Болгарії до санкцій ООН проти СРЮ тільки збільшували труднощі. Фінанси зане¬пали, обсяг обіцяних іно-земних інвестицій виявився мізерним, а торговельно-економічні відносини з Росією були згорнуті до мінімуму. Миттєва переорієнтація Болгарії на західні рин¬ки не відбулася, а її зовнішній борг досяг 12 млрд доларів.