Методики оцінки доцільності капіталовкладень відносно до сучасних умов перехідної економіки Україн

згортання діяльності виробництв економічно безперспективних і екологічно шкідливих.

На наступних етапах майбутньої перспективи, інвестиційними пріоритетами держави повинні виступати:

формування закінчених багатогалузевих комплексів на базі безвідходного оброблення сировини і випуску продукції на рівні світових стандартів;

залучення капіталів, у тому числі й іноземних, для розгортання високотехнологічних виробництв і сучасної інфраструктури;

переозброєння базових галузей і виробничої інфраструктури на основі досягнутого світового техніко-технологічного рівня і переважаючого його;

прискорений розвиток соціальної інфраструктури і сфери послуг.

В даний час, ринок характеризується високим ступенем монополізму, яскраво вираженою галузевою сегментированістю, із перевагою галузей важкої і воєнної промисловості, технологічною відсталістю і зношеністю виробничого апарата, екологічною й економічною неефективністю виробництва, а також незадовільним реагуванням суб’єктів, що господарюють, на ринкові сигнали в силу нерозвиненої ринкової інфраструктури і переважних стереотипів неринкової економічної поведінки людей. Всі ці явища нинішнього стану української економіки являються обмежуючими чинниками при розробці моделей реформування структури її народногосподарського комплексу.Значний вплив на можливість і стратегію структурної перебудови економіки України надають соціально-політичні фактори, серед яких варто виділити два. Перший пов’язаний із незадовільним матеріальним становищем населення і специфікою територіального розміщення виробничого потенціалу. Те, що суттєва частка індустрії, причому переважно важкої і військово-промислового комплексу, розташована в східних і північно-східних регіонах України, роблять їх небезпечними з погляду соціально-політичних наслідків посилення структурного безробіття при розвитку ринкових відносин.

Другий фактор пов’язаний із державними пріоритетами в зовнішньоекономічних зв’язках. “Відхід” України з ринків збуту в республіках колишнього СРСР і спроба переорієнтуватися на ринки економічно розвинених держав, та ще й при збереженні колишньої ресурсно-сировинної залежності від країн СНД, не тільки не сприяють більш швидким прогресивним зрушенням у її економіці, але і серйозно погіршують торговий і платіжні баланси України. Ці дві обставини повинні бути враховані при розробці стратегії реформування економіки України і її реструктуризації в нових умовах.

У сучасних умовах стимулювання виробничого накопичення і створення економічних передумов для структурних зрушень у народному господарстві може здійснюватися за трьома напрямками. Перший із них - забезпечення необхідних передумов інвестиційної діяльності на комерційній основі насамперед шляхом придушення інфляції (скорочення бюджетного дефіциту, кредитної емісії, суттєве згортання дотацій і підтримки збиткових галузей і підприємств). Тут також необхідно забезпечити відкритість української економіки, що буде сприяти подоланню її монополізму, припливу інвестицій і одержить підтримку міжнародних фінансових інститутів. У той же час, поряд із позитивними зрушеннями в реформуванні економіки, подібні заходи спричинять за собою серйозні соціальні наслідки - посилення безробіття, падіння рівня життя.

Такий напрямок стимулювання структурно-інвестиційної діяльності здійснюється шляхом розширення грошового попиту за рахунок державного кредитування і капіталовкладень у пріоритетні сфери. Така стратегія передбачає націленість на довгострокові пріоритети соціально-економічного розвитку в умовах регульованої інфляції.

Виходячи з вищевикладеного, найбільше оптимальним буде напрямок, що сполучить у собі переваги першого та другого й у той же час обминати їхні негативні результати. Це означає сполучення придушення інфляції і селективної державної підтримки інвестиційної діяльності в "точках зростання", що забезпечують необхідні структурні зміни в економіці, а також в експорті й імпорті продукції.

Програма структурної перебудови економіки України повинна являти собою комплекс цільових програм реструктуризації, пророблених до рівня конкретних проектів, а також систему організаційних і економічних важелів для їхньої реалізації [17].