Походження та історичні типи моралі

§ 1. Природа і сутність моралі

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розгля¬дається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релі¬гійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, за¬гальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Релігійна етика наповнює мораль високим ду¬ховним змістом, захищає її від спрощення, утилітарності.

Однак релігійні концепції виносять витоки моралі за межі суспільства й недооцінюють значення особистості у станов¬ленні моральної свідомості.

Натуралістична етика, провідні ідеї якої найвідчутніші у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симо-нова, Г. Спенсера, 3. Фрейда, К. Юнга та ін., витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тоб¬то вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсо¬лютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті-решт, в інстинктах са¬мозбереження та продовження роду (виду). Спрощується і викривляється процес виникнення і розвитку моралі у теоріях суспільного договору.

Більш виваженим і глибоким здається соціально-істо¬ричний підхід до виникнення людини й моралі. Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін. обґрунтовували соці¬альну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільно¬го життя. На думку прибічників соціально-історичного підхо¬ду, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства. Її виникнення пов'язується з необхідністю під¬тримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індиві¬дуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання людини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати міжлюдські стосунки, упо¬рядковувати людське спілкування тощо.Походження моралі, як уже зазначалося, тривалий істо¬ричний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками. Безпосереднім джерелом моралі стала об'єктивна суспільна потреба у колективному житті, його організації, у погодженні і врегулюванні спільної і в той же час індивідуалі¬зованої діяльності, що зливається у суспільному процесі ви¬робництва самого життя, у відтворенні людського способу іс¬нування. Мораль є продуктом суспільно-історичного розвитку, що розгортається на основі й у процесі практично-духовної діяльності людей. Вона відбиває цілісну систему поглядів на суспільне життя, переконань, зв'язок суспільства і особистос¬ті, залежність певних звичаїв, традицій, норовів, норм від суспільних інтересів. Зміст реальних вимог, приписів визна¬чається конкретно-історичними соціальними умовами, мате¬ріальними і духовними чинниками. Отже, мораль є соціаль¬ним феноменом, продуктом соціального буття і розвитку, детермінованим соціальними умовами. Вона не є результатом людського свавілля, а об'єктивно обумовлена і виступає необ¬хідною формою самоздійснення суспільних індивідів.

З розвитком матеріально-економічних відносин, усклад¬ненням суспільного життя, зростанням духовних начал у жит¬ті людини поступово формується моральна система суспіль¬ства. Вона виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів). Отож вона виникає і розвивається у людській спільності як спосіб регулювання міжлюдських стосунків. У ставленні до іншого як до людини реалізується людська (соціальна) сутність індивіда, задоволь¬няється органічна для суспільної істоти потреба у співпричет¬ності до інших, до суспільства. Мораль реалізується безпосе¬редньо у ставленні до іншого як рівного собі.

Пріоритетне місце у моралі займає проблема погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів. За цих умов мораль стає духовним засобом осмислення і вираження загального інтересу колективу, спільноти, суспільства, спосо¬бом здійснення волі суспільної цілісності, до якої належить людина. Вона підводить стихії індивідуальних, приватних, особливих (сімейних, групових, професійних, етнічних тощо) інтересів людей під загальний знаменник суспільного інтересу. Призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти, суспільства за допомогою базових су¬спільних духовних цінностей. Такі цінності, маючи високу значущість, авторитетність для суспільства і людини, орієнту¬ють і спрямовують дії, поведінку людей. Вона є способом ре¬гулювання поведінки людини і здійснюється шляхом вироб¬лення духовних цінностей, які є метою та сенсом людського існування.

Мораль передбачає ціннісне ставлення людини до природ¬ного світу, суспільства, спільнот, соціальних інститутів, соці¬альних суб'єктів, інших людей і до самої себе. Моральні цін¬ності (норми, принципи, ідеали, уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові то¬що), що виникають та існують у суспільстві, сприймаються моральною свідомістю людини, кристалізуються в її ціннісні орієнтації, переконання, соціально-психологічні настанови й реалізуються у вчинках, лінії поведінки на життєвому шляху особистості. У моралі санкція моральної свідомості дій соці¬альних суб'єктів здійснюється у формі оцінки (схвалення чи засудження), яка відповідає загальним принципам, нормам, поняттям добра чи зла, справедливості, блага.