Походження та історичні типи моралі

Отже, мораль відрізняється від інших форм духовного життя (науки, релігії, мистецтва, філософії) такими власти¬востями як імперативність, нормативність, оцінювальність.

Імперативність — це форма вираження повелінь (при¬писів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість за¬лежно від конкретно-історичних умов, обставин на конфор¬мізм, адаптацію до встановлених (усталених) суспільством стандартів поведінки. Мораль у такому ракурсі велить, пев¬ним чином, як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе.

Золоте правило моральності — ставитись до іншого так, як хотів, щоб інші ставились до тебе. Вона завжди була одним із способів погодження суспільних та індивідуальних інтере¬сів, у взаємодії яких пріоритет залишається за суспільним. Ім¬перативна властивість моралі покликана забезпечувати єдність суспільства, наступність у розвитку його духовного життя, орієнтує індивідуальну поведінку залежно від норм суспільно¬го життя, що історично склалися. В історичному розвитку ві¬домі жорсткі форми зовнішнього соціального контролю за по¬ведінкою людини (від первісного до феодального суспільства — так звані традиціоналістські суспільства, де домінували від¬носини особистісної залежності). Поступово у регулюванні поведінки перевага надавалася саморегулюванню, де особис¬тість розглядалася як автономна, вільна істота, здатна обирати варіанти поведінки на власний розсуд (це стосується більше індустріальної цивілізації чи буржуазного (капіталістичного) суспільства, де домінує речова залежність людини). Імпера¬тивність як моральна необхідність і особиста свобода — два взаємопов'язані боки моралі, що розглядають свободу як сві¬домий вибір і відповідальний спосіб дій у межах моральної необхідності.

Нормативність моралі виражає моральну необхідність, що існує у суспільстві, у дотриманні відповідних норм, пра¬вил, вимог для досягнення необхідного результату у стосунках між людьми. Норми, правила, приписи, вимоги, заборони програмують поведінку людини, визначають спрямованість її дій. Нормативність є способом відтворення у суспільстві ти¬пових стосунків через одиничні дії, вчинки індивідів, засіб зв'язку між людьми різних поколінь чи епох. Моральні норми поділяються на два типи: норми-заборони (табу) відповідних дій та норми-зразки поведінки. Норми-заборони з'явилися іс¬торично раніше, ще у родовому суспільстві і обмежували сва¬волю, природні інстинкти людини (як тварини). Норми-зразки поведінки відбивають вищий рівень суспільного розвитку, пов'язаний з розвитком цивілізацій. Заборони і зразки — це два боки єдиних моральних вимог, вони визна¬чають межі між неприпустимим і бажаним у поведінці лю¬дей. Нормативність моралі є процесом перетворення об'єк¬тивної вимоги у суб'єктивну дію. У моральних нормах виражаються прості правила моральної поведінки, підсумком чого має бути максимальна відповідність інтересів суспільства, спільноти й особистості.Оцінювальність моралі пов'язана з її здатністю до схва¬лення чи засудження (осуду) явищ соціальної практики, дій, вчинків, поведінки людини, інших соціальних суб'єктів. Оці¬нювальність встановлює відповідність чи невідповідність вчин¬ків, мотивів, дій соціальних суб'єктів, їх результатів і наслідків вимогам пануючої моральної системи, її моральних ціннос¬тей. Оцінки виносяться громадською думкою стосовно будь-яких соціальних явищ: економічних, політичних, релігійних тощо і особистістю стосовно своїх вчинків, дій (самооцінка). форми оцінювання виражаються у схваленні, погодженні, симпатії чи несприйнятті, обуренні, осуді, гніві тощо. Оціню¬вальність є способом визначення моральної сутності людини у її ставленні до інших (особистостей, спільноти, суспільства взагалі і його інституцій зокрема) з позицій добра або зла, справедливості чи несправедливості, відповідальності чи без¬відповідальності, любові чи ненависті тощо. Залежно від соці¬альних суб'єктів, масштабів їх діяльності, сфер діяльності, можливостей існують різні способи оцінок: публічна і приват¬на, усна і друкована, замовчування, ігнорування чи захоплен¬ня, ідеалізація, визнання чи упередженість, інтерес чи апатія тощо. Критеріями істинності моральних оцінок можуть ви¬ступати: відповідність вчинків, дій суспільним інтересам, су¬спільно-історичній практиці, соціальному і моральному про¬гресу, ідеалам добра, справедливості, щастя, любові тощо.

Імперативність, нормативність і оцінювальність моралі іс¬нують і реалізуються у єдності й складають механізм функці¬онування моралі. Специфіка моралі, таким чином, полягає у тому, що це спосіб практично-духовного, нормативного, імпе¬ративно-ціннісного освоєння дійсності, особлива форма регу¬лювання стосунків між соціальними суб'єктами і поведінки людини, що грунтується на глибоко особистій суб'єктивній мотивації поведінки, свідомому і добровільному прийнятті зо¬бов'язань слідувати вимогам моралі і підтримується тільки особистими переконаннями у їх необхідності, справедливості і гуманності. Це внутрішній саморегулятор поведінки людини спрямований на ствердження людяності. Тому мораль і є найбільш розвинутою формою соціальної регуляції, надійним способом орієнтації людини у світлі соціальних відносин і цінностей, що підтримує єдність, стабільність, цілісність суспільства, розвиток і вдосконалення суспільства й самої лю¬дини.

§ 3. Головні соціальні функції моралі