Походження та історичні типи моралі
Марксизм обґрунтовує виникнення совісті лише на певно¬му ступені розвитку людського суспільства, і тому її зміст но¬сить історичний характер. Вона народжена потребами люд¬ського співжиття, соціальними відносинами людей у процесі їх суспільно-трудової практики. Совість як здатність людини контролювати свої дії, наповнюється конкретним змістом внаслідок не простого спілкування з іншими людьми, а вна¬слідок приналежності людини до певної соціальної групи, класу. Зв'язуючи природу совісті з соціальною сутністю люди¬ни, марксизм підкреслює класовий характер її змісту.
Поняття совісті як і осмислення категорії «совість» істо¬рично змінювалося. У загальному вигляді слід підкреслити, що совість — специфічна форма відбиття об'єктивного світу. Об'¬єктивне джерело її формування і розвитку — у встановлених суспільством нормах моралі, які врешті-решт відбивають еко¬номічний лад суспільства. На основі встановлених, прийнятих у суспільстві норм моралі, загального світогляду людина ви¬робляє власні моральні переконання і керується не тільки усталеними вимогами і нормами, а й своїми внутрішніми пе¬реконаннями, під впливом яких і виробляється оцінка вчин¬ків, думок, почуттів, тобто діє совість. Засвоєні особистістю уявлення про добро, справедливість, обов'язок тільки тоді ста¬ють внутрішньою підвалиною совісті, коли перетворюються на переконання. Якщо людина не впевнена в своєму обов'яз¬ку творити добро, то не відчуває потреби чинити справедливо, тобто не володіє совістю.
Совість структурно і функціонально виступає як ядро моральної самосвідомості, а моральні переконання — серце¬вина совісті. За цим сенсом совість служить суб'єктивним ви¬раженням моральної сутності особистості, показником рівня її соціальної моральної зрілості.
У совісті як моральному явищі слід виділити три складо¬вих елементи: раціональний, почуттєвий, вольовий. Раціо¬нальна частина совісті: розумне усвідомлення морального значення скоєних дій, яке носить характер засудження чи схвалення. Характерно, що суд совісті, як внутрішня актив¬ність самосвідомості, відбувається незалежно від поінформо¬ваності інших людей про предмет совісті.
Розумному судженню морального значення здійснених дій сприяє відповідне почуття, завдяки якому емоційний харак¬тер совісті виявляється у вигляді почуття морального задо¬волення чи незадоволення собою. Почуття морального задо¬волення називають самоповагою. Почуття незадоволення собою набуває форму каяття, докорів совісті, почуття сорому, які є одними з найсильніших людських емоцій.
У совісті неодмінно присутній і вольовий момент. Совість велить, змушує чинити певним чином і тим самим надає цін¬ність усякому судженню і почуттю. Цей елемент совісті характеризує загальний напрям усієї поведінки в особливих, су¬перечливих людських ситуаціях, ту силу душевного напружен¬ня особистості, яка відкривається у ній у процесі внутрішньої боротьби між добрими і злими намірами, мотивами, цілями.
Совість не виникає раптово і не зникає безслідно, а посту¬пово формується в процесі моральної діяльності особистості, прогресуючи чи деградуючи залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Вона постійно присутня у самосвідо¬мості морально зрілої особистості як потенційна здатність чи реальний процес.
Отже, совість — категорія етики, що характеризує здат¬ність особистості здійснювати самоконтроль, усвідомлювати моральні суспільні обов'язки, вимагати від себе їх виконання і виробляти самооцінку здійснених вчинків. Це один із про¬явів моральної самосвідомості особистості. Совість означає усвідомлення моральної відповідальності індивіда за свою по¬ведінку, що включає моральну самооцінку, вольовий само¬контроль з точки зору моралі всього суспільства.Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк¬тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо¬відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су¬спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо¬нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се¬бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос¬нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома¬дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само¬оцінки моральних якостей в їх системній єдності.