Походження та історичні типи моралі

віросповідання.

На відміну від жорсткої, аскетичної програми раннього

протестантизму, буржуа прагне забезпеченості, збільшення багатства — це розглядається як реалізація життєвого призна¬чення людини і служіння Богу. Однією з важливіших чеснот є ощадливість. Феодальну честь витискають поняття чесності, обов'язковості, пунктуальності, що визначають репутацію, її основа — працьовитість і професіоналізм, що викликає повагу до певної межі, яка співвідноситься з рівнем оплати. Де¬монстрація успіху, благополуччя — це також спадкова часина доброї репутації, надійності. Натомість, бідність на світанку капіталізму розглядається як злочин (у XVII ст. бідні, хворі, бродяги ізолювались від суспільства, їх віддавали до робітних домів). Сучасний капіталіст, вважаючи, що убозтво — це пра¬во людини, реалізація її свободи, все ж віддає перевагу ство¬ренню доброчинних фондів і закладів, різноманітних програм для професійної освіти в'язнів. Суспільство намагається захис¬тити традиційні цінності — дім, родину, незважаючи на те, що часто професійна діяльність вступає у суперечність з ними. У той же час, при всій відкритості культури, буржуа старанно захищає своє приватне життя, недоторканність особистості й житла, професійні, бізнесові таємниці. Завдяки інтенсивному розвиткові науки, взагалі цивілізації, подовжується життя, це змінює розуміння прав особистості, зміст гуманізму.

З самого початку своєї історії буржуа характеризується як вкрай агресивний, наполегливий соціальний тип, що прагне успіху будь-якою ціною. У пошуках найкращих умов, сирови¬ни, ринку збуту буржуа виходить за межі своєї держави, до¬повнюючи свій націоналізм його протилежністю — космопо¬літизмом. Буржуа створює світовий ринок і людство як таке, охоплюючи його торгівлею і виробництвом (глобалізм), від¬творює соціально-економічні відносини різних рівнів розвит¬ку, відроджує рабство, работоргівлю, імперії, колоніальну за¬лежність. Це особливо яскраво демонструє XX століття. Розподіл світу між капіталістичною і соціалістичною система¬ми спричинив їх напружене суперництво. Зовні вони зовсім

-61 -

різні, будуються за протилежними принципами (перша — на індивідуалізмі, друга — на колективізмі), але найбільш гострі моменти виявляли їхню схожість: маніпуляція свідомістю мас, придушення інакомислення, створення кумирів, колек¬тивна відповідальність, синдром «чужого» тощо. Так, початко¬ва фаза розвитку капіталізму на могутнім шарі традиційної культури у Російській імперії кінця XIX— початку XX ст. при¬звела до відродження моралі, яку визначають такі риси:

— общинність, що нівелює особистість, примусова та доб¬ровільна відмова (аж до рабського стану) від власної волі;

знецінення індивідуального життя, ущемлення особистих ін¬тересів — «заради загального блага»;

— міфологізованість свідомості: уособлення ідеалу (культ особи), віра в магічну силу слова, наказу, перекладання права рішення на начальство;

— зрівняльна рівність («проста радянська людина», «не¬замінних людей немає») як цінність поряд з системою пільг, звань, заохочень («знатна свинарка»), які виправдовували іс¬нування привілеїв панівної еліти;

— постійне відродження ворожості до «чужого» («ворог народу», «шкідник» тощо), із знищенням якого життя стане краще і веселіше; моральна оцінка прирівнюється до судового вироку — за відсутності правового захисту;

— утвердження соціальної неповноцінності деяких видів діяльності, груп населення (інтелігенції, віруючих), ідеологій (український буржуазний націоналізм) та національних куль¬тур;

— колективна відповідальність (родин репресованих, тру¬дових колективів тощо), що й породило єдине у своєму роді явище — радянський народ, відомий своєю терплячістю, ми-ролюбством і душевністю.

Таке становище зберігалося завдяки надзвичайно замкне¬ному інформаційному простору, у межах якого нав'язувався ідеал людини, яка жертвує сьогоднішнім благом заради світ¬лого майбутнього людства. Аскетичне самообмеження у поєд¬нанні із соціальним оптимізмом і страхом несхожості з ідеа¬лом (конформізм) поступово стають основним стрижнем існування людини з огляду на гальмування розвитку економі¬ки, політики та інших сфер суспільного життя. Із соціальної системи цінностей були вилучені інші стимули, окрім мораль¬них. Ідеологи вдалися до останнього засобу — моралізатор¬ства, апелюючи до почуття відповідальності й працелюбства