Походження та історичні типи моралі

У цивілізованих суспільствах важливого значення набуває право як соціальний інститут, що виконує дещо схожі з мо¬раллю соціальні функції. І мораль, і право виникають для за¬доволення суспільної потреби у підтримці стабільності й ціліс¬ності суспільства. Вони несуть у собі сукупність відносно стійких вимог, норм, приписів, правил, які виражають су¬спільну волю, історичну необхідність, де закладені уявлення про добре, справедливе, належне. І мораль, і право намага¬ються охопити практично всю сукупність суспільних відно¬син, але це вдається їм по-різному, специфічно.

Специфіка моралі пов'язана з її всепроникаючим характе¬ром (присутністю в усіх без винятку сферах і видах життєдіяльності людини за допомогою мотиваційних та оцінюваль¬них механізмів людської свідомості), універсальністю. При¬писи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюд¬ський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Моральні вимоги завжди формуються як всезагаль-ні, універсальні, вони для всіх і конкретно для кожного. Біль¬шість моральних приписів носить узагальнений, світоглядний характер. У моралі людина поводить себе не як приватна осо¬ба, а як представник усього розумного світу, визнає інших рів¬ними собі, гідними поваги незалежно від демографічних, май¬нових, інтелектуальних, релігійних та інших параметрів. Мораль регулює стосунки людей з приводу суспільних, при¬ватних і інтимних рівнів життєдіяльності, слугує єднанню з людьми, стверджує моральну спільність людства, тоді як право обмежується регулюванням тільки тих соціальних відносин, що мають найбільший суспільний інтерес (захист життя лю¬дей, їх власності, матеріальні, майнові, трудові, сімейні сто¬сунки тощо), і не втручається у стосунки товариськості, дружби, кохання й інші сфери духовного, інтимного життя людей, їх думки, почуття.

Право має офіційний, закріплений соціальними інститу¬ціями (інституціональний) характер. Воно виникає набагато пізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та ав¬торитет. Норми права мають офіційно-обов'язковий харак¬тер, їх виконання забезпечується, якщо це необхідно, органа¬ми державної влади примусово аж до застосування сили. Цінності моралі (норми, вимоги, приписи, правила, оцінки, принципи, ідеали, уявлення про добре, зле, справедливе то¬що) не мають такого інституціоналізованого характеру, вони підтримуються силою громадської думки та особистими пе¬реконаннями людей, їх совістю. Вони можуть, якщо це потрібно, підтримуватись і правовою нормою, і авторитетом держави.

Право — це чітко сформульовані однозначні норми, завж¬ди писані, де виражена воля законодавця. У них формально закріплені, зафіксовані права та обов'язки громадян. Мораль же спирається на письмово не оформлені вимоги (приписи, повеління, заборони), які виникають стихійно у творчості лю¬дей і відбиваються у суспільній свідомості як потреби суспіль¬ного життя. Моральні цінності носять безособовий, анонім¬ний характер, звернені до всіх і від імені всіх.

Мораль завжди пов'язана з добровільним виконанням ви¬мог, правил, приписів на основі власного вільного вибору ав¬тономної особистості. Свобода є дійсною причиною мораль¬ного вчинку. Моральний вчинок відбиває характер мотивації, виконується з поваги до моральних цінностей суспільства, сприйняття моральної цінності як власної. Для права голо¬вним є законослухняність поведінки, відповідність вчинку нормі закону, його не цікавить характер мотивації особистос¬ті. Моральні характеристики людини враховуються правом при правопорушеннях.Право має більш консервативний, статичний, формальний характер, не завжди встигає за змінами у соціальних проце¬сах. Воно може гальмувати процеси оновлення суспільства. Діючі закони можуть не відповідати суспільним потребам та інтересам, але не можуть бути змінені без законодавця. Мо¬раль як неформалізований, ідеальний феномен, є більш дина¬мічним, гнучким регулятором. Специфічною рисою моралі є її принципово безкорисливий характер, орієнтація не на утилі¬тарні цінності, корисливі дії, вчинки, а на примноження добра, благородство, справедливість, оскільки вона вирішує не прагма¬тичні завдання, а завдання самовдосконалення особистості.

Право завжди мало й має одним із своїх джерел і засад стихійну практику стосунків, що склалися, і відбиває звичаї народу, його громадську думку. Відбір, конкретизація норм моральної взаємодії, що заявили про себе, раціональне їх ос¬мислення й обгрунтування стає для законодавця одним із шляхів законотворення.

Правова і моральна регуляція не існують у чистому вигля¬ді. Будь-яка правова норма, документально зафіксований стан, інструкція, статут, будь-яке усне розпорядження не в змозі однозначно визначити діяльність безпосереднього виконавця у сфері інституціональних стосунків. Завжди залишається пев¬ний простір і для власного розуміння, ставлення виконавця, для його самовизначення щодо справи, людини. Тому правова і моральна регуляція доповнюють одна одну, взаємодіють для стабілізації цілісності суспільства. Але право залишається більш зовнішнім регулятором поведінки, а мораль — глибоко внутрішнім, особистісним способом орієнтації, саморегуляції життєдіяльності чи культури життя людини.