Походження та історичні типи моралі
§ 2. Добро і зло як провідні поняття моральної свідомості й категорії етики
Моральні норма, принцип, оцінка, ідеал, ціннісна орієнта¬ція, моральні якості особистості — це і є моральні цінності, або цінності моральної свідомості. Поряд з ними у моральній свідомості існує система понять, що відбивають більш висо¬кий рівень цінностей моралі взагалі і моральної свідомості зокрема. Це поняття добра і зла, справедливості і блага, сенсу життя і щастя, обов'язку і совісті, гідності і честі, любові і дружби, відповідальності тощо. Вони називаються вищими, оскільки забезпечують моральну саморегуляцію поведінки і діяльності людини. Немає сумніву, що моральні цінності, які постають орієнтирами для людської свідомості, і насамперед, вища з-поміж них цінність — ідея Добра, належать саме до вищих. Сенс існування самих індивідів, спільнот, культур, су¬спільств і людства загалом суттєво пов'язаний з відкритістю для них ідеї Добра та інших основних моральних цінностей.
Найзагальнішими, широкими, провідними поняттями мо¬ральної свідомості й категоріями етики що відбивають цінніс¬ний бік моралі, є добро і зло, під якими нерідко уявляється моральне й аморальне.На різних етапах суспільного розвитку уявлення про доб¬ро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі, і матеріальних благ, майна тощо. З розвитком духовної культу¬ри й моралі як її складової під добром розуміється все те, ідо забезпечує розвиток у суспільстві і людині гуманності, свобо¬ди, єднання людей, духовної злагоди. Це доброзичливість і взаємодопомога, взаєморозуміння і співпраця, милосердя і повага, співчуття і співпереживання, все те, що забезпечує не стільки етикетну, скільки моральну культуру спілкування. От¬же, добро є одним з найзагальніших імперативно-оцінюваль¬них понять моральної свідомості, категорія етики, у якій ви¬ражається позитивне моральне значення явищ суспільного і морального життя у їх співвіднесеності з суспільством і мо¬ральним ідеалом.
Під моральним злом розуміється все те, що перешкоджає єднанню людей, гармонізації суспільних відносин. Це насиль¬ство і злочинність, скупість і грубість, байдужість до інтересів людини і суспільства, крайні форми егоїзму, агресивності, під¬лість. Зло є одним з основних понять моральної свідомості і категорія етики, у якій відбиваються негативні сенси, боки суспільного і морального життя людей і стосунків між ними.
Боротьба добра і зла складає головний зміст морального розвитку суспільства. Протистояння злу має базуватись на мо¬рально виправданих засобах.
§ 3. Справедливість, обов'язок і відповідальність
Одним з універсальних і важливих понять моральної сві¬домості і категорією етики є справедливість, що виражає загальне співвідношення цінностей і конкретний розподіл їх між суб'єктами, визначає міру, співрозмірність, відповідність між правами і обов'язками людей, заслугами і їх визнанням, злочинними діями і покаранням. Невідповідність чи пору¬шення цієї норми оцінюється моральною свідомістю як не¬прийнятне, несправедливе.
Морально-етичний зміст справедливості тісно пов'язаний з економічними, політичними, правовими проблемами. Вона спрямована у конкретику реального суспільного життя. У роз¬витку правових основ справедливості моральні цінності віді¬грають роль кінцевих орієнтирів, що мають забезпечити пос¬лідовність та гуманістичну спрямованість цього розвитку. Справедливість як категорія етики і поняття моральної свідо¬мості втілюється в почуттях й уявленнях (поняттях) обов'яз¬ку, відповідальності тощо.
Обов'язок — це сукупність моральних зобов'язань люди¬ни перед суспільством. Він виступає як нормативна категорія, що регламентує соціальні обов'язки, котрі повинен виконува¬ти індивід у силу суспільної необхідності. Проблема обов'язку є проблемою співвідношення особистого і суспільного інтере¬су. З усієї великої кількості теоретичних суджень про обов'я¬зок важливо виділити концепцію Канта, який поклав це поняття і категорію в основу своїх пошуків сутності мораль¬ності, який бачив у обов'язку головний принцип її чистоти.
У докантівській етиці на одвічне запитання: яке джерело моральних приписів, від кого виходить вимога чинити згідно з нормою, існувала традиційна відповідь: моральні заповіді да¬рує Бог, встановлюючи в світі людей порядок і гармонію. Кант самовіддано обстоює іншу думку: не Бог, а сама людина дає собі закони своєї моральної поведінки. Проте людина мо¬же здійснити вчинок згідно з настроєм, прихильністю, бажан¬ням і згідно з обов'язком. Кант проти виконання вчинку згід¬но з прихильністю. Якщо вчинок здійснений відповідно до потреб і прихильності, то його цінність слід визначити відпо¬відно до природи бажань. Не заперечуючи і не придушуючи людських бажань, афектів, пристрастей, Кант настоює на то¬му, що лише вчинок, здійснений згідно з обов'язком, має мо¬ральний зміст і цінність. Добра воля, обов'язок визначають, направляють і надають цінності усім іншим чеснотам люди¬ни. Навіть приборкання афектів, що було проголошено давні¬ми мислителями, без спрямовуючого впливу обов'язку може обернутись злом. Кант пише про обов'язок у найвищих ступе¬нях.