Походження та історичні типи моралі

Античні філософи стверджували, що сенс життя міститься в тих формах і засобах життєздійснення, які облагороджують, підносять людину над її природним існування. Розум, знання, здатність творити добро запобігають стихійній течії життя і упорядковують прагнення і цілі людини. Тому сенс життя вбачається в удосконаленні свого розуму, своїх прагнень і здіб¬ностей, як тих, що забезпечують вище благо.

Філософсько-релігійне розуміння сенсу життя в середні ві¬ки, яке потіснило антропоцентричні погляди античних філо¬софів, зв'язало цінності життя людини з потойбічним, бо¬жественним світом і підкорило сенсожиттєвий вибір людини волі Бога. Тепер сенс життя вбачався у служінні Всевишньому, подоланні в собі гріховності, моральному бутті заради досяг¬нення Божої благодаті.

Епоха Відродження з новою енергією активізувала пробле¬му обгрунтування сенсу життя реальної людини як творчої ін¬дивідуальності, яка здатна бути тим, ким бажає.Питання про призначення людини, значимість її життя, сенс її діяльності незмінно ставить філософсько-етична думка Нового часу. Так, наприклад, І. Кант стверджує, що людина належить, перш за все, до світу умодосяжного, у зв'язку з чим добро, воля і обов'язок, пробуджені власним розумом, визна¬чають, спрямовують і надають цінності людському життю.

Г. Гегель вважав призначення людини в тому, щоб підняти своє окреме існування до загальної природи, що, в свою чергу, пов'язано з опануванням досвіду роду людського, його культу¬ри, з прилученням до загальних духовних цінностей і суспіль¬не значимої діяльності.

Питання про сенс життя, що постає перед кожною люди¬ною, що мислить, завжди має минуле — в історичному досві¬ді, і свою новину — у свідомості і самосвідомості конкретної історії і особистості.

У пошуках сенсу життя для людини неприпустимі позиції інших, бо це буде не свій, а чужий сенс. Безперечно, особис-тісний сенс не утворюється ізольовано від суспільства, його цінностей та ідеалів, які індивід опановує в процесі формуван¬ня свідомості і самосвідомості. Але вивчити, виховати сенс життя неможливо, а кожній людині потрібний власний жит¬тєвий сенс, можливість чого лежить у площині індивідуально¬го бажання, усвідомленого пошуку і утвердження як результа¬ту самостійної творчості особистості. І, незважаючи на те, що, як свідчать соціологічні дослідження, сенси життя різних людей достатньо типові, кожен з них індивідуальний, неповтор¬ний, унікальний за емоційною і змістовою наповненістю, як унікальна і неповторна кожна людина. Сенс життя тісно пов'язаний з головною метою життя людини. Головна чи кін¬цева мета життя — це стійка, істотна мета, що виражає ко¬рінні інтереси особистості, відносно якої усі інші проміжні життєві цілі служать засобом. Мета життя виступає провід¬ним орієнтиром життєвої діяльності, зв'язуючи останню з ідеалом особистості. І саме в цій своїй якості мета життя близька до поняття сенсу життя, але не тотожна йому. Визна¬чення мети життя — один із способів усвідомлення його сен¬су. Злиття ідеалу і мети надають життю людини сенс.

Необхідність сенсовизначення життя зумовлена потребою людини в орієнтуванні власного існування і прогнозуванні ре¬зультатів власної життєдіяльності, що стає важливою суб'єк¬тивною умовою самореалізації особистості.

Зрозуміло, що з розвитком особи сенс життя може зміню¬ватись. Це зумовлено матеріально-економічними, соціальни¬ми, духовними змінами, досвідом, а наслідок — зміна потреб, ціннісних орієнтацій, ідеалів.

Матеріальні основи життя грають значну роль у форму¬ванні сенсожиттєжвих позицій. У сучасній дійсності ми має¬мо можливість спостерігати, як економічна нестабільність у суспільстві і соціальні проблеми, що виникають через неї, де¬формують життєві орієнтації багатьох людей незалежно від віку і статі.

Зміни життєвих сенсоутворень зв'язані також з досвідом, набутим роками. Кожна соціальна роль (син, дочка, учень, студент, фахівець, чоловік, дружина, мати, батько тощо), що «програна», пережита індивідом в особистісному досвіді, на¬копичує все новий потенціал осмислення життєвих пріорите¬тів, викристалізує цілі, які позначають перспективний рух у бутті.

Слід ще раз підкреслити, що у суспільній свідомості міс¬тяться сенси, вже накопичені поколіннями, ціннісні переваги різних культур і суспільне заохочені життєві цілі та ідеали. У духовному світі окремого індивіда ці смисли фіксуються у ви¬глядів стійких соціальних стереотипів, якими людина корис¬тується, надаючи сенс своїм діям. У процесі набуття життєво¬го досвіду ці сенси переробляються, опрацьовуються й обираються особисто найбільш значущі. Сенс життя може бути пов язании із суспільно значущими цілями та ідеалами, а також індивідуалістично орієнтований.