Походження та історичні типи моралі
Сутність моралі неможливо з'ясувати поза зв'язком із су¬спільною практикою, діяльністю, поведінкою людей, соціаль¬них суб'єктів. Мораль включена у різні види діяльності (про¬фесійно-трудову або економічну, соціально-політичну, сімейно-побутову, науково-пізнавальну, художньо-естетичну тощо) і реалізується в них. Вона є важливою складовою прак¬тичної діяльності і може сприяти або ж, навпаки, шкодити досягненню суспільного ідеалу.
Виходячи з соціальної сутності людини, мораль розумієть¬ся як спвсіб присвоєння людиною соціальності у діяльності й існуванні, як спосіб специфічно людського існування, як різ¬новид практично-духовного освоєння дійсності, оціночно-ім¬перативний спосіб освоєння світу, пов'язаний з виробленням духовних цінностей і вимог, форма людської індивідуальності, що складає особливу систему орієнтацій людини у соціально¬му середовищі. Це означає що моральні погляди, судження, оцінки, вимоги тощо є продуктами активності моральної сві¬домості людей, які вступають у відносини із зовнішнім світом як представники колективів, спільнот, суспільства.Отже, джерело моралі — у суспільних потребах людини, спільнот, у суспільній необхідності підтримувати колективне життя людей, регулювати суспільні, міжлюдські відносини. Сутнісні риси моралі — це, перш за все, її соціальна природа й соціальний характер функціонування (тобто вона виникає і функціонує тільки у суспільстві). Оскільки мораль реалізуєть¬ся лише у вчинках людей, то їй властивий діяльний характер. Мораль, як правило, — ціннісне ставлення до соціальних суб'¬єктів, соціальних інституцій, однієї людини до інших. Такий характер моралі також є однією з сутнісних її рис. Мораль виробляє цінності, виявляє міру людяності процесів зовніш¬нього світу і рухається в межах альтернативи добра чи зла. Во¬на асоціюється з безкорисливістю, передбачає свідомий вибір цінностей, рішень, дій, вчинків, добровільне слідування мо¬ральним вимогам, нормам. Моральне ставлення людини до світу зорієнтоване на ідеал добра.
Мораль як складне соціальне явище має загальнолюдський і конкретно-історичний зміст і тому містить у собі й цінності, вистраждані народами світу у процесі свого існування (їх ще називають простими нормами моральності і справедливості або елементарними правилами людського спільного життя), й етнічні, що відбивають особливості духовного розвитку кон¬кретного народу (нації), й соціально-групові, вироблені, перш за все, домінуючими (чи панівними) верствами, класа¬ми. Загальнолюдські моральні цінності орієнтують на ідеали гуманізму, рівності, справедливості, тобто на ставлення до лю¬дини як до вищої цінності і мети суспільства, на обов'язко¬вість оцінки її вчинків, поведінки з позицій добра і справед¬ливості, на протистояння злу, на розумні потреби, на певне самообмеження заради блага інших, причому не з примусу, а свідомо й добровільно. УСІ складові і, перш за все, загально¬людські моральні цінності, задають і формують цілі духовної культури, критерії оцінки, а сама мораль стає ціннісно-смис¬ловим ядром культури, надає їй гуманістичного змісту.
Отже, мораль — це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспіль¬ства, соціальних інститутів, суб'єктів, до інших людей і до са¬мої себе з позицій добра чи зла.
§ 2. Специфіка моралі
Мораль, як різновид практично-духовного способу освоєн¬ня світу, як спосіб ціннісного орієнтування за допомогою нормативно-імперативного механізму, регулює поведінку лю¬дини і суспільні відносини. Вона тісно пов'язана з політикою, правом, релігією, мистецтвом, наукою, але має свою специфі¬ку, що й визначає її особливе призначення для організації су¬спільного життя.
На відміну від інших форм духовного життя (науки, релі¬гії, мистецтва, філософії), для моралі специфічним є її норма¬тивний, ціннісний та імперативний характер. Вона є особли¬вим способом практично-духовного освоєння дійсності й відрізняється від теоретичного (науки), художнього (мистец¬тва) і міфологічного (релігії) способів, виражає суспільну по¬требу у формі морального ідеалу, в формі належного. Це цін¬нісна свідомість, яка передбачає нормативний зразок поведінки. У будь-якій моральній системі завжди існують найвищі цінності, що наповнюють життя суспільства, спіль¬нот, особистостей власним сенсом. У моралі виявляється міра людяності спільнот, соціальних груп, суспільства.
Як спосіб соціальної регуляції, на відміну від звичаю, тра¬диції, моди, ритуалу, адміністративних і гігієнічних, організаційних і техніко-технологічних вимог, економічних, держав¬но-політичних чинників і права, що приписують діапазон, послідовність,^нтенсивність, спрямованість дій, вчинків тощо, мораль має також свою специфіку. Найвагомішими регулято¬рами соціальної поведінки людей поряд з мораллю залиша¬ються звичай і право.Історично першим видом соціальної дисципліни вважаєть¬ся звичай. Звичаї, як правило, мають чітко окреслену локалі¬зовану сферу дії, вони поширюються на представників первіс¬ного родового колективу, громади чи якоїсь спільноти (етнічної, професійної тощо), характерні для певного часу. Мораль претендує на всезагальність на абсолютне значення її цінностей. Звичай тяжіє до минулого, відбиває традиціона¬лізм та консерватизм і найбільше значення, авторитет має у так званих доіндустріальних типах цивілізацій (від первісного до феодального суспільства). Мораль у своїх цінностях вира¬жає назрілі, ще не реалізовані суспільні потреби, спрямована у майбутнє, націлена на удосконалення, покращення суспіль¬них відносин, стосунків між людьми. Якщо звичай стверджує суще (реальне), то мораль — належне (ідеальне). Для зви¬чаю характерна детальна, однозначна, жорстка, ситуаційно обмежена регламентація, де відкидаються імпровізація, сво¬бода вибору варіантів дії, вчинків. Звичай вимагає виконання і не цікавиться мотивами поведінки. Мораль же вимагає осо¬бистої відповідальності й за вчинки, й за їх мотивацію, й пе¬редбачає свободу вибору моральних цінностей, цілей і засобів їх досягнення. Тому мораль вважається більш розвинутим і складним способом регулювання поведінки людей у порівнян¬ні зі звичаєм. Це історично досконаліший спосіб соціальної регуляції.