Походження та історичні типи моралі
таліон жорстоко вимагав точності виконання помсти, що, зрештою, припинило його існування). Кровна помста засно¬вана на принципі колективної провини і колективної відпові¬дальності; таліон — наслідок індивідуалізації відповідальності. Таліон витісняється композиціями: у цьому випадку третьою стороною виступає вже держава, яка визначає розміри мате¬ріального відшкодування завданої шкоди.
2.2. Система моралі Давнього Сходу
Отже, родоплемінна роль визначається як синкретична, нерефлективна, спирається на персоніфікований моральний закон (виявлення колективного інтересу), а також пов'язані з ним жорстко окреслені заборони та приписи. Стародавня лю¬дина розвиває свою діяльність, набуває більш надійні джерела існування, ніж полювання, збирання й риболовство. Це аграр¬не виробництво, землеробство. Воно пов'язане з найважливі¬шими змінами в житті людини: відходить у минуле вирішен¬ня питань на загальних зборах, влада переходить до ради старійшин, жерців і царів; не зникають, але відсуваються на другий план родові зв'язки, з'являється територіальна (сільсь¬ка й міська) громада. Належність до певної громадської верстви тепер не пов'язана з віком і статтю — вона спадку-ється, зумовлюється походженням від певного предка. Вона відбивається у поведінці, одязі, прикрасах і навіть у комплексі доброчинностей. УСІЙ цій системі стосунків надає своєріднос¬ті патріархат, що по-різному виявляється в різних культурах. Виникають групи людей, більш чи менш обмежених у правах. У повсякденному житті становище жінок, дітей, рабів, біль¬шості населення, визначалося місцем у суспільстві. Складна система різноманітних зв'язків стабілізується, набуває завер¬шеного вигляду суспільної ієрархії — піраміди. Релігія, зарод¬ки наукового знання, у тому числі перші спроби усвідомлення власної історії (реальної, а не міфічної) та аналізу насущних проблем буття — це перші спроби рефлексії.
Найвідоміші досягнення китайської, індійської, месопо¬тамської та єгипетської цивілізації — так званий «родючий півмісяць». Вони мали загальні характерні риси і, особливо єгипетська та месопотамська, впливали на розвиток західної цивілізації.
Людина визначалася через належність до «своїх» і надзви¬чайно цінувала цей зв'язок. Своєрідний «первісний націона¬лізм» якоюсь мірою відображає дійсну перевагу цивілізації над дикунством і варварством. УМОВОЮ щасливого існування вважалася, перш за все, стабільність, а причиною катастроф, усіх жахливих потрясінь — порушення традицій, законів, не¬виконання обов'язків. А тому доброчесність у цілому можна визначити як відповідність своєму суспільному статусу.Рівень цивілізованості ще недостатній, щоб оберігати ін¬дивідуальне життя. Попри це, сім'я, діти, батьківська при¬хильність, турбота про близьких (живих і померлих) безсум¬нівно являють собою цінність. На побутовому рівні надзвичайно цінується миролюбність, незлобивість, хоч тради¬ційно вихваляється агресивність царів — втілення військових доблестей. Серед царських доброчесностей найважливіша — турбота про підданих, їх благоденство. Не належать до без¬умовних доброчесностей працьовитість, тверезість, подружня вірність. Примусова праця для більшості населення була необ¬хідною, але навряд чи виконання підневільних робіт могло сприйматися позитивно. Що ж до пияцтва і подружньої зра¬ди, вони засуджувалися лише у випадку, якщо зачіпались чиїсь інтереси, у першу чергу, майнові.
Причину зла в буденному житті стародавня культура пев¬ною мірою пов'язує із соціальною нерівністю, природою ок¬ремої людини (наприклад, пожадливістю) і покладає на неї відповідальність. Як і межі доброчесності, межі зла визнача¬ються соціальним становищем. Очевидні злочини й провини не входять до зведень законів, покарання за них визначається звичаєвим правом. Засуджується навмисне убивство, крадіжка і пограбування, чародійство, клятвопорушення і лжесвідчен¬ня. Зберігається поняття харчових заборон, ритуальної нечис¬тоти.
У пошуках миру й гармонії, справедливості й добра Схід задовго до європейців сформулював принцип (який можна назвати смисловим стрижнем сучасної системи моралі): як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть і ви.
Історія західної цивілізації багато в чому визначилася об¬разним строєм, ідейним потенціалом збірника текстів, що увійшли у нашу культуру під назвою Вєтхий Завіт і почита¬ються не тільки сучасним іудаїзмом, а й численними християнськими церквами. Стисла, афористична форма біблійного Декалогу (Десяти заповідей) Мойсея іноді змушувала дослід¬ників пред'являти неправомірні вимоги до стародавнього ко¬дексу. Однак ця афористичність дозволила Декалогу вийти за межі вузьконаціональних вимог до поведінки, висловити за¬гальнолюдський зміст норм моральності: «Не будеш з більшіс¬тю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшості, щоб перегнути правду»; «А хаба¬ра не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» (Вихід. 23:2,8); «Не зробите кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещувати до осо¬би вельможного, — за правдою суди свого ближнього!» (Ле-вит. 19:15).