Міжнародний факторинг та форфейтинг
Деривативи цінних паперів (ф'ючерси, форварди, опціони тощо) обліковуються поза балансом і тому не включаються до складу балансового портфеля цінних паперів комерційного банку.Балансовий портфель цінних паперів комерційного банку донедавна поділявся на портфель цінних паперів на продаж та портфель цінних паперів на інвестиції. цінні папери в портфелі банку на продаж - це папери, які придбані для подальшого продажу й отримання торговельного доходу від різниці між ціною продажу та ціною купівлі та які відповідають одразу двом вимогам:• вільно обертаються на ринку;• мають визначений короткостроковий період дієздатності (не більше одного року). У той час, коли цінні папери є в портфелі на продаж, вони можуть принести додатково дивідендний або процентний дохід.Портфель цінних паперів банку на інвестиції складається із цінних паперів, що були придбані банком для їх утримання до настання строку погашення (для безстрокових цінних паперів - довічно) і отримання дивідендного доходу, а також для використання інших прав, що випливають із володіння цінними паперами.Портфель пайової участі включає довгострокові вкладення капіталу (акції, паї) банку в асоційовані компанії, де банк володіє 20% або більшою частиною їх капіталів і на його частку виплачуються дивіденди.Портфель вкладень у дочірні компанії перед¬бачає вкладення капіталу банку в дочірні компанії, при цьому банк повинен володіти 50% або більшою частиною капіталу дочірніх компаній.
вкладення банків в цінні папери поділяються на: торговий портфель цінних паперів; портфель цінних паперів на продаж; портфель цінних паперів, що утримуються до погашення; інвестиції в асоційовані та дочірні компанії.
59. Інвестиційні операції банків з цінними паперами,
Інвестиційні операції - це вкладення коштів у інвестиційні цінні папери.
Вкладення коштів у цінні папери передбачає:
•досягнення ліквідності;
•одержання доходу;
•зростання вкладень;
•збереження коштів;
•мінімізацію банківських ризиків.
Досягти банкам усіх цілей одночасно неможливо, необхідно найти компромісне рішення, з'ясувати, що для банку на даний час є пріоритетним, а що - другорядним. Так, наприклад, банки як інституційні інвестори, вкладаючи кошти в цінні папери, можуть сформувати вторинні ліквідні резерви для поліпшення своєї ліквідності і ця мета буде для них настільки важливою, що на ринку цінних паперів банки встановлюватимуть таку ціну на свої фінансові активи, аби якнайшвидше їх конвертувати в готівку, незважаючи на інші цілі інвестування.
Збереження вкладених коштів знову ж таки досягається за рахунок зменшення дохідності паперів та зменшення капіталу. Найбезпечніше вкладати кошти в облігації державних позик, у муніципальні облігації, в акції фінансово стійких фірм, оскільки такі цінні папери забезпечені державними ресурсами чи багатством фірми. Їх дохідність не дуже велика, оскільки досить висока купівельна ціна у зв'язку зі значним попитом на них.
Максимальний дохід від інвестицій у цінні папери одержить інвестор тоді, коли вкладе кошти в акції фірм, які щойно створилися. Ці фірми виплачують високі дивіденди як плату за ризик.
Стосовно примноження капіталу, то суттєве його зростання можливе у власників звичайних (простих) акцій економічно стійких акціонерних компаній. Дивіденди тут невисокі, але капітал інвестора зростатиме. Розмаїття інвестиційних операцій банків на ринку цінних паперів визначається як різними цілями, так і неоднаковими стратегіями, які використовує банк-інвестор і які передбачаються його інвестиційною політикою. Проте незалежно від виду операцій процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямків):
•визначення цілей, горизонту і форми інвестицій;