"План Барбаросса" суть; етапи втілення; перебіг подій; причини краху
У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.
На боротьбу проти партизанського руху німецьке ко¬мандування кинуло 120 тис. вояків.
Усього в Україні в партизанській війні взяли участь 220 тис. партизанів, 9 тис. із них загинули.
Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували у стані відкритої війни.
За даними радянських істориків партизани України за роки війни:
•розгромили 467 ворожих гарнізонів, комендатур, штабів поліції;
•пустили під укіс близько 5 тис. ешелонів із вантажами для фашистської армії;
•спалили або висадили в повітря 461 підприємство, 915 військових складів;
•знищили до 100 тис. окупантів.
X. РОЗГРОМ ВІЙСЬК ВЕРХМАТУ НА КУРСЬКІЙ ДУЗІ І ПОЧАТОК ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНИ.
Кінець грудня 1942 р. — початок вигнання гітлерівців із території України.
Після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 р. від німецьких військ, було село Півнівка Міловського району Луганської області.
Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. У лютому 1943 р. німці завдали відчутних контрударів. 15 березня знову взяли Харків, а 18 березня - Бєлгород. Утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня до липня 1943 р. панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв.
1. СТАЛІНГРАДСЬКА БИТВА.
Після поразок радянських військ навесні 1942 р. противник повністю перехопив стратегічну ініціативу і розпочав великома¬сштабний наступ на півдні. 23 серпня німецькі війська, прорвав¬ши радянську оборону, вийшли до р. Волги. З 12 вересня бої точилися вже у самому Сталінграді. Оборону міста здійснювали частини 62-ї (командувач генерал В.Чуйков), 64-ї (командувач генерал М. Шумилов) армій. Оборонний період у перебігу Сталінградської битви тривав до 18 листопада 1942 р. Ворог так і не спромігся взяти місто. І головна причина цього — героїзм і па¬тріотизм радянських воїнів. Коли точилися бої за місто, генштаб розпочав готування наступальної операції під Сталінградом. Операція "Уран" складалася з двох основних етапів: на першому передбачалося прорвати оборону противника, створити міцне зовнішнє кільце оточення; на другому — знищити оточеного противника, якщо він не прийме ультиматуму про здачу. Для здійснення операції залучалися сили трьох фронтів: Південно-Західного (генерал М. Ватутін), Донського (генерал К. Рокоссовський), Сталінградського (генерал А. Єременко). Наступальна опе¬рація радянських військ під Сталінградом тривала з 19 листопа¬да 1942 р. по 2 лютого 1943 р. Війська Червоної армії, з'єднав¬шись у районі с. Совєтського, оточили 330-тисячне угруповання ворога на чолі з генерал-фельдмаршалом фон Паулюсом. Оточе¬ним було висунуто ультиматум про здачу, якого вони відхилили. • Спроба німецького командування організувати деблокацію Ото¬чених військ групою армій "Дон" під командуванням Манш Тей. Наступ радянських військ у листопаді 1942 р. — січні 1943 р. на виявилася безуспішною. 10 січня 1943 р. було розпочато опе¬рацію зі знищення оточеного угруповання ворога. Оточені час¬тини було розколото на північну й південну групи і до 2 лютого повністю ліквідовано. Генерал-фельдмаршал Паулюс потрапив у полон із частиною свого штабу. Велика битва на Волзі заверши¬лася перемогою радянських військ, у лавах яких громили ворога представники всіх національностей СРСР. Ворог у цій битві втра¬тив 1,5 млн. вояків. У Німеччині було оголошено триденний тра¬ур. Наступ під Сталінградом переріс у загальний стратегічний наступ радянських військ, який тривав до кінця березня 1943 р.