"План Барбаросса" суть; етапи втілення; перебіг подій; причини краху

Війська Південно-Західного фронту дралися вперто і стримували наступ противника, відходячи, як правило, тільки за наказом командуючого фронту.

Командування ворога признавало виключну мужність радянських військ. Генерал-полковник Кальдер записав у своєму щоденнику 24 червня 1941 року: “ Слід відмітити впертість окремих руських об’єднань у битві. Мали місце випадки, коли гарнізони дотів підривали себе разом з дотами, не бажаючи здаватися у полон”.У період з 22 червня по 11 липня 1941 року військам Південно-Західного фронту вдалося зірвати спроби противника з ходу заволодіти Києвом і переправами через Дніпро.

На радянсько-німецькому фронті в період з 22 червня по 9 липня 1941 року ми бачимо, що німецько-фашистські війська з самого початку війни мали виключно благотворні умови для ведення бойових дій. Ці умови були створені довготривалою підготовкою фашистської Німеччині у війні проти СРСР, з завчасним зосередженням і розгортанням її збройних сил.

У перший день війни ворог ввів у дію на фронті від Балтійського моря до Карпат 117 дивізій, розгорнутих у 1 ешелоні у радянських західних кордонів. ( Всього для нападу на СРСР німецько-фашистське командування виділило 190 дивізій, з них 153 німецьких. При цьому біля радянських кордонів від Баренцового до Чорного моря було зосереджено і розгорнуто 166 дивізій. Інші 24 дивізії знаходилися у резерві німецького головного командування суходільних військ і поступово висувалися до лінії фронту ). На 1 липня 1941 з початку наступу ворога з території Фінляндії, Угорщини і Румунії, у першому ешелоні на радянсько-німецькому фронті діяло вже 171 дивізія. ( в цій кількості враховано також 3 дивізії, прибувши додатково на фронт у кінці червня з Румунії, Словаччини і Угорщини, і 2 дивізії – із резерву німецького головного командування суходільних військ.

Зосередивши на напрямах головних ударів сильні угрупування, ядро якого складали моторизовані і бронетанкові війська, які підтримувалися великими силами авіації, противник досяг на цих напрямах рішучої переваги у силах і засобах. Перші міцні удари він наніс по військам, не приведеним у бойову готовність. Завдячуючи цьому ворог захопив ініціативу у свої руки, наніс серйозних втрат військам прикордонних військових округів, особливо у бойовій техніці, і у перші ж дні війни вторгся у глиб радянської території на всіх трьох стратегічних напрямах.

Війська прикордонних військових округів, потерпівши серйозної невдачі у перших битвах вимушені були відступати. На кінець 9 липня 1941 фронт боротьби перенісся від західних кордонів на 350-600 км. до північному-сходу. Він проходив по межі Пярну, Тарту, Псков, Дріссе, Вітебськ, до півдня по Дніпру до Річиці; далі лінія фронту йшла через Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів, Старо-Константинів, Кам’янець-Подільський, Могильов-Подільський, Лєово, по рр. Прут і Дунай до Чорного моря.

Ворог захопив Латвію, Литву, Білорусію. Радянські війська залишили також значну частину УРСР і частину Молдови. Створилася загроза прориву німецько-фашистських військ на Ленінград, Смоленськ, Київ.

Створення у перші дні війни стратегічного фронту оборони за рахунок відступаючих військ і висунення військ резерву із глибини держави було спряжено з великими труднощами. Цей фронт був крайнє нестійкий. Ворог, наступальний порив котрого був ще високий, по старому володів ініціативою і продовжував наносити міцні удари на рішаючи напрями і тиснути радянські війська, створюючи погрозу нових глибоких проривів.

До основних причин, визначенні поразки військ прикордонних округів у початковий період війни, крім причин, який містився у незакінченості організаційних заходів Радянських Збройних Силах, і у незакінчені їх переозброєння, можна віднести наступні.

Противник склав перевершуючи по силі ударні угрупування на найважливіших напрямах. Перехід його у наступ опинився раптовим для військ прикордонних округів. Вони не могли відбити масованих ударів, так як не були розгорнуті у належних оперативно-тактичних побудуваннях.

До вирішальних причин слід віднести також запізнення з приведенням суходільних військ і авіації у бойову готовність і втрату управління ними з першого дня війни у першу чергу у Північно-Західному і Західному фронтах.

Втрата управління військами у фронтах і арміях являлася результатом виведення із строю вузлів і ліній зв’язку першими ж ударами авіації ворога.