Фонетичні особливості підляських говірок на основі вокальної системи говірки села Малинники Більського повіту

Аналогічно він представляється і на початку слова: ухо, угарач, учепка, управиўс′а, упораўс′а, ул’іі, убратис′а [пор. AGWB II 65; CzyżF 105 – 106].

Одним прикладом засвідчено прикриття початкового у протетичним ј: јушка [пор. AGWB II 65; АУМ ІІ; CzyżF 106].

Рефлекси псл.*і,*у

А: Континуанти псл.*і,*у після губних та передньоязикових приголосних.

Континуантами псл.*і,*у після губних та передньоязикових приголосних у досліджуваній говірці можуть бути як і, так і и. Розвиток цих голосних у говірці села Малинники не пройшов так, як у загальноукраїнській мові, а залишився на певному етапі розвитку [пор. StiebŚw 121 – 123; CzyżF 109]. Звідси наявні в нашій говірці два рефлекси: і, и, які можуть виступати паралельно у тих самих формах. Однак фрекфенція фонеми и є дещо більшою стосовано фонеми і:

и: година, тихо, гостинец′, христини, сфин′а, поставили, родиўс′а, рокови, вигон, бистра, крутила, випусток, бичок, вишн′а, смородини, мусит’, натина, миска, в’ісит [пор. KurRut 157 – 159; Жил 171; AGWB I 42, II 86 – 88; АУМ ІІ 17 – 19; CzyżF 110 – 114];

і: роков’і, мус′іт, смерт’і, п’івен′, в дуплов’і, с′ц’іпка, ск’іпка, к’іс′ел’, корз’інка, од′інако, сф’ін′а, м’іскa [пор. KurRut 157 – 159; Жил 171; AGWB I 42, II 86 – 88; АУМ ІІ 17 – 19; CzyżF 110 – 114].

У той же час після передньоязикових приголосних р та л, згідно з розвитком підляських говірок [пор. KurNaj; KurT; ЛесУ 409 – 410], виступають:

-після р виступає системне и, тобто р майже завжди є твердим приголосним: христини, варила, триск’і, принесеш, скрин′а, прискринок, причепиў, гриби [пор. AGWB II 127, 140; АУМ ІІ 16, 17; CzyżF 113 – 114]. Такий же континуант бачимо також у називному множини: пазури, двери [пор. CzyżF 113] та після польського ш ≤ р: пшилепок. Лише в поодиноких випадках бачимо на місці и фонему і: стар’іше, пазур’і, можливо, під впливом літературної мови.

-після л континуантом псл.*і,*у найчастіше є і: мл’ін, кл’іну, бл’іскаіе, кол’іс′, вел’ік’іі, жил’і, кашл’іва, скомл’іт, вил’івок, перл’ічка, ул’іі, мал’іни, стол’ік, л’іна, косил’і [пор. AGWB II 95, 96, 89, 133; KurRut 25 – 30, 159]. Тільки у декількох прикладах на місці і вживається фонема и: колис′, велике, полиц’а, лихо, колихати [пор. AGWB II 157; CzyżF 114].

Б: Континуанти псл.*і після шиплячих *č́,*ž́,*š́.Рефлекси псл.*і після шиплячих *č́,*ž́,*š́ у відповідності з послідовно здійсненою диспалаталізацією шиплячих в українській мові найчастіше є и: живут, лучини, пудложиш, чигуни, рошчин′ати, чи, б’іжит, крушина, кришитс’а [пор. AGWB II 103, III 153; АУМ ІІ 15; KurUk; CzyżF 116 – 117]. Тільки в окремих прикладах засвідчено вживання, як і в українській літературній мові, континуанта і: ноч′і, шч′іпка, корч′і [пор. АУМ І 18; CzyżF 117].

В: Континуанти псл.*у (≤*ky,*gy,*xy).

Континуантами псл.*у після задньоязикових приголосних є і, рідко и. Якщо в загальноукраїнській мові праслов’янські сполуки *ky,*gy,*xy ≥ д.русь. к’і, ґ’і, х’і ≥ дали укр. ки, ги, хи [пор. Жовт 250; CzyżF 117] після переходу і ≥ и, то в діалектах української мови [пор. АУМ І 21, ІІ 20, 21], в тому числі й підляських говірках і в досліджуваній говірці, засвідчений континуант і: так’іх, жувак’і, к’ідали, к’іі, з блах’і, мух’і, ґ’ідз′іл’кі [пор. AGWB I 20, II 111, III 167; АУМ ІІ 15 – 17, 20, 21; Жил 71]. Паралельно, можливо, під впливом літературної мови, вживаються іноді приклади з континуантом и: такиі, кидати [пор. CzyżF 117 – 119].

Рефлекси псл.*ъ,*ь

В загальноукраїнській мові псл.*ъ,*ь в сильній позиції розвинулися в: *ъ ≥ о, *ь ≥ е [пор. Жовт 180]. Такою ж є репрезентація їх і в говірці Малинників.