Фонетичні особливості підляських говірок на основі вокальної системи говірки села Малинники Більського повіту

Метою роботи є доведення приналежності говірки села Малинники до підляських говірок на основі вокальної системи.

Малинники – це село в Підляському воєводстві, ґміні Орля, Більського повіту. Село з православним населенням розташоване 13 км. на південний – схід від Більська Підляського.

Засноване в XVI ст. Перша згадка з 1592 р. У 1790 р. нараховувало 36 домів. Панщину відробляли у місцевому дворі. Майно двору поділено в 1914 р. Внаслідок біженства 1915 р. жителі села перебували декілька років у Росії. У 1945 р. 15 родин виїхало до Радянського Союзу [пор. AGWB 58 – 59]. Зараз – близько 120 домів і 450 жителів [пор. Гав].

Населення села двомовне. Примарною системою є система українська, секундарною – польська. Українська говірка вживається у щоденних міжсусідських контактах представниками усіх поколінь. Польська мова вживається найчастіше молодим поколінням у спілкуванні з людьми з-поза села та при нагоді виїзду до міста.

Основою доповіді є матеріали, зібрані восени 1999 р. на підставі спеціальної програми для збирання говірок (P.Smoczyński, Kwestionariusz do badania gwar Lubelszczyzny, Lublin 1965). Матеріали підібрані з огляду на їхню архаїчність та стать інформаторів.

Вихідною точкою для опису вокальної системи говірки є праслов’янський стан. Йдеться про той період розвитку праслов’янської мови, в якому не дійшло ще до діалектного поділу на східну та західну частини.

1.Загальна характеристика підляських говірок

Мова корінних жителів Підляшшя, яких народна культура виводиться з культури східносло¬в’янських племен – волинян та бужан, зараховується до найдавніших діалектів української мови.

Підляшшя – це територія значної частини Підляського воєводства, аж до міста Володава у Люблінському воєводстві. Корінне населення цієї території від ріки Нарви на півночі, вздовж р. Буг до лінії Володава – Парчів на півдні, вживає говірки, що належать до північноукраїнського наріччя. Їх називаємо українськими підляськими говірками.

Незалежно від того, що ця територія від XIV ст. стала частиною Великого Литовського Князівства, а від Люблінської унії 1569 р. частиною Польщі, підляські говірки затримали свій суто український характер і в архаїчній формі виступають у людей, які після Другої світової війни не виїхали до Радянського Союзу, або не були вивезені у 1947 р. на польські західні та північні землі (Більськ Підляський, Гайнівка, Кліщелі, Сім’ятичі, Константинів, Янів Підляський, Біла Підляська, Парчів, Володава) [пор. ЛесО 86].

Якщо йдеться про вокальну систему підляских говірок, то слід навести такі найбільш характерні фонетичні інновації:

-тверда вимова приголосних перед давнім *е типу: сестра, систра, зел’ониі, зил’ониі, мене, тебе, себе;

-вимова давнього *ě як і або и: б’іда, бида, в’ідро, видро, гн′іздо, гниздо;

ці приклади показують риси типові для української мови взагалі, а також для північноукраїнських говірок [пор. ЛесУ 394].

Від білоруських говірок, українські підляські говірки відрізняються такими фонетичними явищами:

-дифтонги або і на місці псл.*ě: л’іес, л’іс, с′іено, с′іно, в’іет′ор, в’іт′ор, тіесто, тисто, діед, дид;

-дифтонг на місці псл. *о у новому закритому складі: куон′, куот;

-вимова с′іем, с′ім, шиест′, шисц′;