Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії

В корковій речовині відстань інтерстиціального простору між звитими канальцями і капілярами складає 150-200 нм, в мозковій речовині вона ширше і може досягати 7 мкм. В перитубулярному інтерстиції серед аморфної проміжної речовини сполучної тканини є менше клітинних елементів фібробластичної популяції, зустрічаються клітини з великою кількістю фагоцитарних вакуолей і лізосом, вірогідно, гістиоцітарного типу і тонкі волокна ретикулінів (І. А. Червова, 1977; М. С. Gubler, С. Naizot, 1980). Інтерстіциальна тканина має безпосереднє відношення до структурних компонентів, що здійснюють багаточисельні функції нирок, в основі яких лежать процеси ультрафільтрації рідини в нирковних клубочках, реабсорбції і секреції речовин нирковими канальцями.

В інтерстиції між прямими канальцями нирки є популяція ІК, цитоплазма яких містить ліпідні осміофільні включення, які мають відношення до реномедуллярних простагландин (див. розділ „Організація ендокринного апарату нирки”).

В мозковій речовині нирки перитубулярні капіляри мають пряме відношення до периферичних галужень істинних і помилкових прямих артеріол. Венозні перитубулярні капіляри, на відміну від артеріальних, характеризуються наявністю в ендотелії фенестр. Острівці стоншеної цитоплазми, розташовані на БМ у вигляді чоток, мають довжину 35-70 нм, між ними невеликі відстані. Пори тут, як і в коркових перитубулярних капілярах, відсутні (J. В. Longley і співавт., 1960).

Мозкова речовина нирки, яка представлена пірамідами, кровопостачається справжніми і несправжніми прямими артеріолами. В. 3. Голубев (1894) вперше дав анатомічно достовірний опис прямих артерій пірамід, які відходять від дугових або міждолькових артерій (Е. П. Мельман, Б. В. Шутка, 1983). На відміну від цих справжніх прямих артеріол, arteriolae rectae verae, з боку основи піраміди в неї вступають також несправжні прямі артеріоли, arteriolae rectae spuriae, які відділяються від виносних артеріол юкстамедулярних клубочків. Розташовуючись пучками, ті і інші артеріоли занурюються в піраміди, віддають тут більш тонкі галуження аж до капілярів і слідують у напрямку сосочку прямолінійно або злегка звиваючись по ходу прямих сечових канальців і збірних трубок. Прямі венули, venulae rectae pyramidum, формуються з капілярної сітки, супроводжують в подвоєному числі відповідні артеріоли і впадають в дугові або міждолькові вени (мал. 64).Структурну організацію кровоносних судин мозкової речовини ссавців, переважно щурів, вивчали багато дослідників (W. Kriz, H. Koepsell, 1974; R. Beeuwkes, J. К. Bouventre, 1975; M. M. Schwartz і співавт., 1976; А. М. Speller, D. В. Moffat, 1977). Не розмежовувавши прямі артеріоли на справжні і несправжні, ці автори уточнювали хід і розподіл в щурів еферентних артеріол юкстамедулярних клубочків. Вони описали топографію цих елементів в різних відділах піраміди і особливості освіченої ними капілярної сітки в різних тварин. Показано, що vasa recta проходять в певному порядку разом з низхідними і висхідними відділами петель нефрону в інтерстиціальній тканині, формуючи противоточну поворотну розмножувальну систему, в сечових канальцях якої відбувається осмотичне концентрування сечі. В середній оболонці еферентних артеріол знайдено 2-4 шара гладких м'язових клітин, які у внутрішній частині піраміди замінюються перицитами. Ці судини супроводжуються адренергічними нервовими волокнами і можуть активно регулювати і шунтувати кровотік (J. Newstead, J. Munkacsi, 1969; H. J. Dietrich, 1974). Оскільки прямі канальці і збірні трубочки проходять поряд із vasa recta, переповнювання їх сечею може викликати порушення в піраміді гемоциркуляції. Існують відмінності в ультраструктурі ендотелія, вистилаючого артеріальні і венозні ланки прямих судин мозкової речовини; в останніх є фенестри, прикриті діафрагмами (M. M. Schwartz і співавт., 1976).

На частку мозкової речовини доводиться близько 7 %, а його внутрішньої зони – 1 % всього ниркового кровотоку. В перерахунку на одиницю маси кровопостачання цієї тканини все ж таки значне. Менше кровопостачання обумовлено не мізерною васкуляризацією, як ми бачили, воно забезпечується прямими медулярними судинами, а тим, що ці судини мають значну довжину і вузький просвіт, що створює в кожному з них високий опір кровотоку при невеликій різниці тиску. Звуження або розширення цих судин під впливом адрен- і холінергічних нервів може впливати на механізм концентрації сечі (Б. Фолков, Е. Нил, 1976; К. Thurau, 1964). Кровопостачання сосочків пірамід забезпечується спиралевидними судинами, що відходять від початкових відділів міжпайових артерій. Вони вступають в співустя з капілярною сіткою прямих судин пірамід.

Ниркові чашки і миска кровопостачаються судинами, що відходять від міжпайових і сегментарних артерій, що проходять в sinus renalis. Вони утворюють в стінах цих екскреторних шляхів складні по будові сплетення. Багато з артеріол мають характерний спиралевидний хід. Мікроціркуляторне русло складається з типових для нього артеріальних і венозних ланок. В області зведень малих чашок під епітелієм є густа капілярна сіть. На рівні основи сосочків, в місцях фіксації до них чашок, з сітки виникають форникальні вени, які окаймляють чашки і впадають в міждольові або дугові вени. Суміжні форникальні вени анастомозирують між собою і утворюють вздовж дугоподібної лінії, відповідно рівня прикріплення малих чашок до сосочків, густе форникальне венозне сплетіння. Це сплетення грає важливу роль у виникненні пієло-синусного і цієло-венозного рефлюксів, реабсорбції вмісту миски (А. Я. Питель, 1959). Верхні сечовивідні шляхи мають не тільки прямі джерела васкуляризації, але і додаткові, обхідні живлячі судини, завдяки анастомозам екстра- і інтраренальних артерій (А. Н. Тіхоміров, 1967; В. Н. Вербіцкая, 1967; D. В. Moffat, J. Fourman, 1963; D. В. Moffat, 1975).