Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії

В ЮГК, які по морфологічних ознаках характеризуються вираженою біосинтетичною активністю, утворюється і виділяється з них специфічний продукт - ренін. В цьому процесі розрізняють 3 стадії. На І стадії осміофільна речовина, що продуцирується в органеллах ендоплазматичної сітки, нагромаджується у вигляді юних гранул в цистернах комплексу Гольджі. На II стадії ці гранули об'єднуються в більш крупні форми, що мають загальну мембрану, і досягають зрілого стану. На III стадії виділяється гомогенний вміст, гранули спорожняються, на місці них залишаються осміофобні вакуолі.

Більш високий індекс гранулярності ЮГК (ступінь гранулярності клітин кожного юкстагломерулярного комплексу в перерахунку на 100 клубочків) визначається в проміжній зоні коркової речовини, де знайдена найбільш висока концентрація реніну (А. М. Віхерт, Ю. А. Серебровськая, 1964). Кількісна оцінка гранулярності по класах (від І до IV) виражає різний ступінь заповнення цитоплазми ЮГК гранулами. У інтактних щурів найбільш часто зустрічаються клітини І класу, що свідчить про порівняно невисокий ступінь гранулярності (Л.Е. Денісюк, 1975). В приматів (досліджувалася тупайя) юкстагломерулярний комплекс містить більше епітеліоідних клітин з численними гранулами реніна, чим в щурів (R. Taugner і співавт., 1980). За даними А.Ф. Ушкалова, А.М. Віхерта (1972), С. Biava, M. West (1966), в останніх, а також в мишей знайдено більшу кількість цих клітин, ніж в людини. Ступінь гранульованості епителіоідних клітин служить певним показником функціональної активності юкстагломерулярного комплексу і корелює з вмістом реніну в нирках.На підставі даних літератури і дослідження електронно-мікроскопічної будови ЮГК і концентрації реніну в нирках і плазмі J. Szabo, J. Devenyi (1972) прийшли до висновку про наявність двох типів гіперфункції цих клітин. При першому з них, гіпергранулярному, ренін депонується в гранулах, юкстагломерулярний індекс зростає, а концентрація реніну в плазмі незначно збільшується. При другому, агранулярному, типі гіперфункції синтез реніну і його виділення відбуваються синхронно, вміст його в плазмі підвищується, а юкстагломерулярний індекс при цьому мало змінюється. Саме цим К.А. Зуфаров (1975) пояснює різке зменшення числа секреторних гранул в епітеліоідних клітинах після крововтрати на тлі активації їхніх біосинтетичних структур, яка виражається в збільшенні кількості і розширенні порожнин шорсткої ендоплазматичної сітки, особливо поблизу ПМ, що може свідчити про скорочення етапів виділення секрету з клітини шляхом зворотного піноцитозу. Кількість гранул в епітеліоідних клітинах не завжди корелює з рівнем реніну в плазмі. Так, після адреналектомії спостерігається дегрануляція в цих клітинах, а концентрація реніну збільшується (К.Peter і співавт., 1973). У світлі цих даних очевидно, що при оцінці стану юкстагломерулярного комплексу необхідно враховувати не тільки юкстагломерулярний індекс, але і типи гіперфункції епітеліоідних клітин, ультраструктурний стан їх органел, де відбувається синтез реніну, а також поєднувати ці дослідження з визначенням вмісту реніну в плазмі.

1.2 Юкставаскулярні клітини.

Між приносними і виносними артеріолами і щільною плямою дистального канальця нефрону в області судинного полюса клубочка визначається група епітеліальних клітин, ув'язнена в тонкопетлясту сітку мембран («полюсна подушка»). Таке розташування клітин в мереживі мембран, які переходять на артеріоли і дистальний каналець, дало підставу назвати їхні клітини «lacis» (Ch. Oberling, P. Y. Hatt, 1960). Припущення про їхню приналежність до псевдомейсснеровских клітин не підтвердилося. Більшість дослідників дотримуються думки, що за допомогою оточуючих мембран ці клітини виконують функцію зв'язку macula densa з ЮГК по передачі інформації і концентрації натрія в рідині дистального канальця. При її зниженні або підвищенні секреція реніну посилюється (К. Thurau, 1973). Другим механізмом, що активує ЮГК, служить зміна пульсового тиску крові в приносній клубочковій артеріолі, до якого вони чутливі.

Розрізняють 2 типи юкставаскулярних клітин. Клітини 1-го типу мають невизначену форму. Їхня цитоплазма, що відділяє гіллясті відростки, оточує овальні ядра. Контури цих клітин нерівні, мілкогранулярний хроматин локалізується переважно в каріолеми. Шорстка ендоплазматична сітка містить групи невеликих мітохондрій з щільним матриксом. Комплекс Гольджі розвинутий слабо, представлений перінуклеарними вакуолями і везикулами.

Клітини 2-го типу характеризуються більш правильною формою. Ядра їхньої овальної або майже круглої форми, світлі. Хроматин розподілений в них дифузно. Органели цитоплазми розташовуються в перікаріоне і стоншеної її частини. Мітохондрії овальної форми з щільним матриксом і поперечно розташованими гребенями. Цитоплазматична сітка представлена невеликими трубочками і канальцями, утвореними елементарними мембранами з прикріпленими до них рибосомами. Останні розташовуються також вільно, утворюючи полісомальні розетки.

Комплекс Гольджі займає навколоядерне положення, складається з сплощених цистерн, крупних вакуолей і дрібних пухирців. Обидва типи юкставаскулярних клітин містять філаментозні структури і щільні тельця. Специфічні гранули в цих клетинах в нормі не знайдені (Е. П. Мельман, Л. Е. Ковальчук, 1980). Наявність в них добре розвинутих біосинтетичних органелл дає підставу вважати юкставаскулярні клітини (особливо 2-го типу) резервними в продукції реніну. К. А. Зуфаров і співавтори (1974); Ch. Oberling, P. Y. Hatt (1960); H. Latta. B. Maunsbach (1962) вважають, що в певних умовах (наприклад, після адреналектомії) ці клітини набувають реніноподібну активність.