Нирка: ендокринний апарат, кровеносна і лімфатична система. Область судинного полюсу ниркового тіла, яка залишилася після тимчасової ішемії

Гістохімічні дослідження показали наявність в юкстагломерулярному комплексі, в нирці в цілому, холинергічних нервових волокон (L. Barajas, 1972; L. Barajas і співавт., 1974; І. Barajas і співавт., 1976, і др.). Їхній загальний розподіл близький до такового адренергічних нервів, які значно переважають. Локалізація ацетилхолінестеразної активності в нервових структурах юкстагломерулярного комплексу мало вивчена. За допомогою електронномікроскопичних досліджень знайдені нейром’язові, нейроепітеліальні і нейроендотеліальні контакти в юкстагломерулярних комплексах. Аксонні термінали вступають в них в контакти з гладком'язовими елементами артеріол, юкставаскулярними і гранульованими клітками, канальцями, з проміжками між ними в 100-200 нм (К. Gorgas, 1978).

При оцінці значення вегетативної нервової системи в діяльності нирки відзначено багато доказів її впливу на вивільнення реніну (шляхом дії катехоламінів) і ниркові нерви. Ренін вивільняється безпосередньо в кров і ниркові лімфатичні капіляри у відповідь на роздратування, діючі на внутрішньониркові барорецептори, macula densa або внутрішньониркові (адренергічні) рецептори. Процес вивільнення реніну надзвичайно чутливий до мінімальних змін ниркового перфузійного тиску. Існуючий дискретний барорецептор тонко реагує на зміни трансмурального градієнта тиску або напруги стіни афферентної артеріоли (S. L. Skinnerи співавт., 1964; Е. Н. Blain і співавт., 1971). Важливу роль у вивільненні реніну грає вплив вегетативної нервової системи у відповідь на вертикальне положення тіла, дію холоду, фізичні вправи і ін. (J. О. Davis, R. H. Freeman, 1976).

Механізм виникнення реноваскулярної гіпертензії, який ураховує процес синтезу і вивільнення реніну і постулюється ренопресорною теорією, що отримала розвиток в працях багатьох експериментаторів і клініцистів, складний. Нирково-пресорний чинник - ангіотензин - є також активним стимулятором секреції альдостерона корковою речовиною наднирковиків. Система ренін - ангіотензин - альдостерон має важливе значення в регуляції АД і водно-сольового обміну (Н. А. Ратнер, 1971; J. О. Davis, R. H. Freeman, 1976). В механізмі розвитку гіпертензії окрім юкстагломерулярного комплексу грає роль стан депресорной функції нирок, з якою зв'язують гормонну активність інтерстиціальних клітин (ІК) мозкової речовини нирки.

1.5 Інтерстіциальні клітини мозкової речовини.В мозковій речовині нирки є ІК з ліпідними включеннями, які розташовані в межуточній субстанції між частинами петель Генле, збірними трубочками і прямими медулярними судинами. Клітини мають зірчасту форму і характеризуються східчастим розташуванням, причому їхня кількість у напрямку до верхівки піраміди наростає. Своєю довгою віссю вони орієнтовані перпендикулярно до подовжньої осі піраміди (мал. 58). За допомогою коротких і більш довгих цитоплазматических відростків ІК вступають в контакт з БМ найближчих до них канальців і судин, поширюючи на них свій вплив.

ІК характеризуються наявністю добре розвинутої гранулярної і частково гладкої цитоплазматичної сітки, з типовим для секреторних клітин набором добре розвинутих органелл. Профілі численних цистерн і канальців містять прикріплені рибосоми. Кількість мікропиноцитозних везикул поміркована. Мітохондрії округлої, довгастої або невизначеної форми, з поперечними або криво орієнтованими кристами і матриксом середньої електронної густини. Комплекс Гольджі добре розвинутий, займає навколоядерне розташування і складається з характерних для нього диктиосом.

Найбільш специфічною особливістю цитоплазми ІК є наявність ліпідних, осміофільних гранул овальної форми, які пов'язують з синтезом простагландинів. Гранули добре забарвлюються осмієм, жировим червоним і іншими ліпідними фарбниками. В триглицеридах, які входять до складу гранул, знайдені велика кількість арахидонової кислоти, що є попередником в синтезі простагландинів, і вільні простагландини типу Ei (М. Z. Nissen, 1967). Величина цих гранул або крапель і їхня кількість варіюють залежно від функціонального стану ІК досліджуваного об'єкту. У кроликів в ІК налічується від 40-50 до 100-120 гранул на клітину (Р. І. Соколова, А. А. Некрасова, 1974), в людини їх значно меньше - 4,33±0,37 на 1 клітину (R. С. Muehrcke і співавт., 1970). Ядра ІК мають неправильні контури з інвагинаціями і відрощатими виступами.

Гранули хроматина розподіляються дифузно і концентруються уздовж внутрішньої кариотеки.

Раніше ІК відносили до типових для інтерстиціальної тканини фібробластам або гістиоцитам, а також перицитам і надавали їм основне значення. Зараз їх розглядають як особливу форму дифференціювання мезенхимальних елементів, які володіють своєрідною ультраструктурою і поєднують в собі ознаки організації гістиоцитів і фібробластів (Е. Г. Антонова і співавт., 1979).

Згідно сучасним уявленням, в нирці секретуються в основному дві групи гормонних субстанцій: еритропоетин і антигіпертензивні з'єднання, екстраговані з мозкової речовини нирок. Два з них, містять фосфоліпіди, володіють властивістю знижувати АД в тварин з викликаною артеріальною гі-пертензиєю, а третє, має в основі ненасичену жирну кислоту, відноситься до простагландин. Здатність ІК синтезувати простагландини встановлена при вирощуванні їх в культурі тканин, що складаються з одних ІК (Е. Е. Muirhead і співавт., 1973). Такою ж здатністю володіють ізольовані клітини збірних протоків мозкової речовини (S. D. Bohman, 1977).