Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті ХVІІІ ст.

Не тіль¬ки в цьо¬му ли¬с¬ті, а й ба¬га¬тьох до¬ку¬мен¬тах 1708—1709 рр., що ви¬й¬ш¬ли з-під ру¬ки І.Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го, І. Ви¬гов¬сь¬ко¬го, П. Те¬те¬рю як і І. Ма¬зе¬пу (із зро¬зу¬мі¬лих при¬чин), на¬зва¬но зра¬д¬ни¬ка¬ми. Про¬те чим да¬лі в ча¬сі, це “тавро” у ньо¬го посту¬по¬во зни¬кає із за¬сто¬су¬ван¬ня. Пі¬з¬ні¬ше він, ко¬ли в сво¬їх ді¬ях ви¬хо¬див з тра¬ди¬цій, то по¬яс¬ню¬вав спра¬ве¬д¬ли¬вість (за¬кон¬ність) їх так: бо схо¬же чи¬ни¬ли по¬пе¬ре¬дни¬ки — всі без ви¬ня¬т¬ку. Ге¬ть¬ман вва¬жав за пер¬шо¬че¬р¬го¬вий обо¬в’я¬зок укра¬ї¬н¬ців од¬но¬стай¬но від¬сто¬ю¬ва¬ти пра¬во¬сла¬в¬ну ві¬ру, за¬хи¬ща¬ти мо¬на¬с¬ти¬рі й ба¬ть¬кі¬в¬щи¬ну, не ви¬сту¬па¬ти про¬ти цар¬сь¬кої ве¬ли¬ч¬но¬с¬ті, яку не¬рід¬ко ото¬то¬ж¬ню¬вав з усім бли¬зь¬ким ро¬сій¬сь¬ким на¬ро¬дом. Про¬ти¬сто¬ян¬ня мо¬нар¬хо¬ві, на йо¬го ду¬м¬ку, не¬од¬мін¬но при¬зве¬ло б Вій¬сь¬ко За¬по¬ро¬зь¬ке і Ма¬ло¬ро¬сію до ос¬та¬то¬ч¬ної ру¬ї¬ни (с.80-96).З ме¬тою все¬бі¬ч¬но¬го ві¬до¬бра¬жен¬ня до¬би, в якій жив і ді¬яв І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий, де¬таль¬но роз¬г¬ля¬ну¬то ас¬пект про ге¬ть¬ман¬сь¬ке ото¬чен¬ня і спад¬ко¬є¬м¬ців. На¬при¬к¬лад, на¬зва¬но най¬більш впли¬во¬вих пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків йо¬го ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ції. На той час вже офор¬ми¬ли¬ся ці¬лі ро¬дин¬ні кла¬ни, які по¬сі¬ли пе¬в¬ні ра¬н¬ги. Де¬які з стар¬шин — ро¬ди¬чів не без про¬те¬к¬ції во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви по¬зай¬ма¬ли ке¬рі¬в¬ні по¬са¬ди в од¬но¬му по¬л¬ку чи со¬т¬ні, ін¬ші — в рі¬з¬них. Су¬дя¬чи з прі¬звищ, пра¬в¬лін¬ня Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви пер¬шої чвер¬ті XVIII ст. го¬ло¬в¬ним чи¬ном ста¬но¬ви¬ли укра¬ї¬н¬ці (по¬над 90%).

По¬за ме¬жа¬ми Ге¬ть¬ма¬н¬щи¬ни І. Ско¬ро¬пад¬сь¬кий мав сто¬сун¬ки з про¬ві¬д¬ни¬ми се¬на¬то¬ра¬ми, мі¬ні¬с¬т¬ра¬ми, ге¬не¬ра¬ла¬ми Ро¬сії та Ре¬чі По¬спо¬ли¬тої, ар¬хі¬єпи¬с¬ко¬па¬ми Ве¬ли¬ко¬го Но¬в¬го¬ро¬да Ф.Яновським і псков¬сь¬ким, на¬рв¬сь¬ким та із¬бор¬сь¬ким Ф. Про¬ко¬по¬ви¬чем і т.д.

Ко¬ри¬с¬ту¬ю¬чись си¬ту¬а¬ці¬єю, при¬ві¬ле¬йо¬ва¬не ста¬но¬ви¬ще в ре¬гі¬о¬ні ма¬ли рі¬д¬ні та бли¬зь¬кі ге¬ть¬ма¬но¬ві лю¬ди. На¬при¬к¬лад, ши¬ро¬ко¬ві¬до¬мою не тіль¬ки на Лі¬во¬бе¬реж¬жі, а й да¬ле¬ко за йо¬го ме¬жа¬ми, зо¬кре¬ма Сло¬бо¬жа¬н¬щи¬ні, За¬по¬рож¬жі, в Мо¬с¬к¬ві та Сан¬кт-¬Пе¬те¬р¬бу¬р¬зі, ста¬ла дру¬жи¬на Іва¬на Іл¬лі¬ча — Ана¬с¬та¬сія, яку в на¬ро¬ді зде¬біль¬шо¬го на¬зи¬ва¬ли На¬стя-¬ге¬ть¬ма¬ни¬ха. Не¬рід¬ко в ге¬ть¬ман¬сь¬ко¬му бу¬дин¬ку в Глу¬хо¬ві (ре¬зи¬де¬н¬ції во¬ло¬да¬ря бу¬ла¬ви) во¬на при¬йма¬ла по¬ва¬ж¬них пер¬сон з Ро¬сії, до¬сить ак¬ти¬в¬но втру¬ча¬ла¬ся в уря¬до¬ві спра¬ви. За¬йма¬ла¬ся Ана¬с¬та¬сія й бла¬го¬дій¬ні¬с¬тю, зо¬кре¬ма, ма¬те¬рі¬аль¬но під¬три¬му¬ва¬ла пра¬во¬сла¬в¬ні мо¬на¬с¬ти¬рі. За¬ли¬ши¬в¬шись без чо¬ло¬ві¬ка во¬на офі¬цій¬но втра¬ти¬ла й по¬лі¬тич¬ну вла¬ду. Про¬те на¬бу¬ті сво¬го ча¬су зв’яз¬ки да¬ва¬ли їй мо¬ж¬ли¬вість утри¬му¬ва¬ти¬ся на по¬вер¬х¬ні су¬с¬пі¬ль¬но¬го жит¬тя в кра¬ї¬ні, та й не тіль¬ки тут. Во¬на осо¬би¬с¬то, її рі¬д¬ні й бли¬зь¬кі про¬дов¬жу¬ва¬ли постій¬но на¬ві¬ду¬ва¬ти¬ся до Мо¬с¬к¬ви, бу¬ва¬ти при цар¬сь¬ко¬му дво¬рі. Завдя¬чу¬ю¬чи цьо¬му, ге¬ть¬ма¬н¬ша вва¬жа¬ла се¬бе не¬до¬тор¬ка¬ною для мі¬с¬це¬вих мо¬ж¬но¬вла¬д¬ців і на¬віть від¬мо¬в¬ля¬ла¬ся під¬по¬ряд¬ко¬ву¬ва¬ти¬ся юри¬с¬ди¬к¬ції Ге¬не¬раль¬ної вій¬сь¬ко¬вої ка¬н¬це¬ля¬рії (с. 108—126).

Най¬більш ві¬до¬ми¬ми спад¬ко¬є¬м¬ця¬ми ге¬ть¬ма¬на ста¬ли Ми¬хай¬ло Ва¬си¬льо¬вич — зять Д.Апостола, ге¬не¬раль¬ний під¬ска¬р¬бій, який 1744 р. від іме¬ні всі¬єї ко¬за¬ць¬кої вер¬хів¬ки в Глу¬хо¬ві ві¬тав ім¬пе¬ра¬т¬ри¬цю Ели¬за¬ве¬ту, а в 1751 р. — ге¬ть¬ма¬на К. Ро¬зу¬мов¬сь¬ко¬го. Син то¬го Іван Ми¬хай¬ло¬вич від¬мо¬ви¬в¬ся під¬пи¬су¬ва¬ти пе¬ти¬цію стар¬шин про за¬твер¬джен¬ня за Ро¬зу¬мов¬сь¬ким спад¬ко¬во¬го пра¬ва на во¬ло¬дін¬ня бу¬ла¬вою, а 1767 р. став де¬пу¬та¬том Ка¬те¬ри¬нин¬сь¬кої ко¬мі¬сії для скла¬дан¬ня “Нового уло¬жен¬ня”. Ро¬сій¬сь¬кий по¬л¬ко¬во¬дець, ди¬п¬ло¬мат і дер¬жа¬в¬ний ді¬яч П.О.Румянцев-Задунайський ска¬зав про ньо¬го Ка¬те¬ри¬ні ІІ так: “При всех на¬у¬ках... ос¬та¬л¬ся ка¬за¬ком”. Він ви¬но¬шу¬вав мрію здо¬бу¬ти со¬бі ко¬лись ге¬ть¬ман¬с¬т¬во. Па¬в¬ло Пе¬т¬ро¬вич Ско¬ро¬пад¬сь¬кий став у 1918 р. ге¬ть¬ма¬ном Укра¬ї¬ни.

Ви¬яв¬ле¬ні в про¬це¬сі на¬пи¬сан¬ня ди¬сер¬та¬ції пер¬шо¬дже¬ре¬ла дру¬гої по¬ло¬ви¬ни XVII — пер¬шої по¬ло¬ви¬ни XIX ст., не під¬т¬вер¬ди¬ли твер¬джен¬ня окре¬мих іс¬то¬ри¬ків про ні¬би¬то поль¬сь¬ко-¬шля¬хет¬сь¬ке по¬хо¬джен¬ня ро¬ду Ско¬ро¬пад¬сь¬ких[24]. То¬му най¬ві¬ро¬гі¬д¬ні¬шим, на наш по¬гляд, слід вва¬жа¬ти пер¬ших з ві¬до¬мих йо¬го пре¬д¬ста¬в¬ни¬ків укра¬ї¬н¬ця¬ми. За пів¬то¬ра сто¬літ¬тя, по¬чи¬на¬ю¬чи від Хме¬ль¬нич¬чи¬ни, Ско¬ро¬пад¬сь¬кі ста¬ли не ли¬ше свід¬ка¬ми, а й ак¬ти¬в¬ни¬ми уча¬с¬ни¬ка¬ми ви¬ни¬к¬нен¬ня, роз¬ви¬т¬ку та посту¬по¬во¬го за¬не¬па¬ду Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви.

У тре¬тьо¬му роз¬ді¬лі — “Політична і вій¬сь¬ко¬ва ді¬я¬ль¬ність. Об¬ме¬жен¬ня ге¬ть¬ман¬сь¬ких фун¬к¬цій ца¬ра¬том” — на¬го¬ло¬ше¬но на то¬му, що ста¬но¬ви¬ще Укра¬їн¬сь¬кої ко¬за¬ць¬кої дер¬жа¬ви зна¬ч¬но від¬рі¬з¬ня¬ло¬ся в по¬лі¬тич¬но¬му ас¬пе¬к¬ті від біль¬шо¬с¬ті єв¬ро¬пей¬сь¬ких кра¬їн. Як скла¬до¬ва ча¬с¬ти¬на Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви, а по¬тім ім¬пе¬рії, во¬на юри¬ди¬ч¬но об¬ме¬жу¬ва¬лась у зо¬в¬ні¬ш¬ніх зно¬си¬нах з су¬сі¬да¬ми. Пе¬в¬не ві¬до¬бра¬жен¬ня це знайшло ще в 7-му пун¬к¬ті “Коломацьких ста¬тей” 1687 р. — уго¬ді цар¬сь¬ко¬го й ге¬ть¬ман¬сь¬ко¬го уря¬дів. Пра¬в¬да, сам Пе¬т¬ро І від¬сту¬пав че¬рез рі¬з¬ні об¬ста¬ви¬ни від та¬ко¬го ро¬ду поста¬нов і до¬зво¬ляв во¬ло¬да¬рю бу¬ла¬ви час від ча¬су ве¬с¬ти більш-¬менш са¬мо¬стій¬ну зо¬в¬ні¬ш¬ню по¬лі¬ти¬ку, але під кон¬т¬ро¬лем з сво¬го бо¬ку. Про що, на¬при¬к¬лад, свід¬чи¬ли при¬їз¬ди до ге¬ть¬ма¬на іно¬зе¬м¬них гі¬н¬ців.Фор¬маль¬не об¬ран¬ня І. Ско¬ро¬пад¬сь¬ко¬го ге¬ть¬ма¬ном, а фа¬к¬ти¬ч¬но при¬зна¬чен¬ня ца¬рем, да¬ле¬ко не по¬в¬ною мі¬рою ви¬зна¬чи¬ли пра¬во¬вий ста¬тус кер¬ма¬ни¬ча в Укра¬ї¬ні. Адже то¬ді між ним і ца¬рем не бу¬ла під¬пи¬са¬на жо¬д¬на уго¬да від¬по¬ві¬д¬но¬го рі¬в¬ня. У ви¬да¬но¬му 1 ли¬с¬то¬па¬да 1708 р. “Манифесте всей стар¬ши¬не и вой¬с¬ку, съе¬ха¬в¬ши¬м¬ся в Глу¬хо¬ве для из¬б¬ра¬ния во¬ль¬ны¬ми го¬ло¬са¬ми но¬во¬го ге¬ть¬ма¬на”, мо¬нарх тіль¬ки по¬обі¬цяв на¬да¬ти всі во¬ль¬но¬с¬ті, пра¬ва і пра¬ві¬леї згі¬д¬но з до¬го¬во¬ром 1654 р., укла¬де¬ним Оле¬к¬сі¬єм Ми¬хай¬ло¬ви¬чем і Бо¬г¬да¬ном Хме¬ль¬ни¬ць¬ким. Од¬нак вже під час еле¬к¬ції стар¬ши¬ни об¬го¬во¬рю¬ва¬ли з упо¬в¬но¬ва¬же¬ни¬ми від Мо¬с¬к¬ви про¬б¬ле¬му від¬но¬в¬лен¬ня укра¬їн¬сь¬кої дер¬жа¬в¬но¬с¬ті в та¬ко¬му ви¬гля¬ді, який во¬на ма¬ла в се¬ре¬ди¬ні XVII ст., тобто від са¬мо¬го по¬ча¬т¬ку, не¬зва¬жа¬ю¬чи на її об¬ме¬жен¬ня ца¬ра¬том від І. Ви¬гов¬сь¬ко¬го до І.Мазепи вклю¬ч¬но. Ви¬ра¬з¬но го¬во¬ри¬ло¬ся про не¬об¬хід¬ність ці¬лі¬с¬но¬с¬ті “Отчизны Ма¬ло¬рос¬сій¬с¬кой” як ко¬за¬ць¬кої ав¬то¬но¬мїї в скла¬ді Ро¬сій¬сь¬кої дер¬жа¬ви. Без¬по¬се¬ре¬д¬ньо во¬ло¬дар бу¬ла¬ви не¬од¬но¬ра¬зо¬во до¬во¬див, що на¬род під¬по¬ряд¬ко¬ва¬ний йо¬му є осі¬б¬ний, та¬кий, ко¬т¬рий має вла¬с¬ні дер¬жа¬в¬ні кор¬до¬ни (с. 131-137).